Блог
Всі
Думки вголос
Суб’єктивно про об’єктивне
Показувати, а не розказувати. Теза – сам чорт ногу зломе. Класики світової літератури строчили романи тонами – фоліанти вагою будь-будь. Взяти знаменитий «Граф Монте-Крісто» – читати-не-перечитати. Із середньою швидкістю днів за три можна подолати, і то якщо не зважати на сідничні просідні. Кіношники вложилися у дві години, ну, можливо, у дві-три серії. Прибрали зайву мішуру (отой непотріб, що за хвилину прочитання забувався наглухо) і зберегли на екрані основні осмислюючі образи. Тепер той, хто не читав, після кіносеансу, достеменно ознайомить слухача з основною сюжетною лінією. Романистика, як жанр, є легальним і (вибачаюсь на слові) хитрожопим інструментом (чи методом) «вибивання» із видавництв бобла – чим більше знаків, тим вище гонорар.
Описується прекрасний сонячний день, освітлена промінням навколишня природа, різні запахи, пташиний спів, (і т. д.) і тут герой ненароком оступився і вивихнув ногу. Аби була негода, дощ-мряка, повсюдно грязюка і слизота, тоді опис середовища логічно вписувався б в причинно-наслідковий ланцюжок. І то якби описувана травма якось впливала на розгортання подальших подій. Тоді опис природи міг би закарбуватися у свідомості читача. Інакше подібні хитрі авторські виверти є способом наповнення тексту. А попросту, бумагомаранням, словоблудством. Але не графоманством. Бо таке є хворобою і вимагає поблажливого ставлення. Усвідомлені ж викрутаси мають бути покаранними – нещадною критикою і сміхом.
Отож – показувати, а не розказувати.
Коли показуєш, усе сюсюкання, розмазування опису, відхилення від сюжетної лінії неможливе, тому оповідь не спотворюється.
Бета-рідерство
Думки вголос
Стосовно бета-рідерів...
Думається, практика заслуговує на увагу. Тут можна заперечити, адже кожен прискіпливий читач і є бета-рідером – особливо, коли вказує на негаразди. Однак оплачений ревізор має переваги, бо не боїться авторської люті, коли на його голову полетять прокльони та скарги в певні інстанції. До всього, ця людина професійна... Однак можливий казус, оскільки не лише граматика формує цінність твору, і те інше. У кожного читача своє розуміння, можна оплатити десяток бета-рідерів, і всі вони зроблять різні висновки. Так що Автор має дослухатися, але остаточно визначатися повинен самостійно. Треба уяснити, ще ні один, навіть найгеніальніший редактор не написав бодай одного достойного твору. А геній-письменник обов’язково викине на смітник чужий твір, бо на все він дивиться, як кажуть, зі своєї дзвіниці.
Ось так, якось так.
Думки вголос
Блог створюється задля дискусії. Дискусія є обговоренням. Ніхто ж нікого не ображає. Кожен має право на своє висвітлення речей. Моя реакція, зовсім не заперечення проблеми.. Ми ж тут усі мріємо про славу письменницьку. І наше письмо нам здається неперевершеним. Така психологія людини. І добре, що вона така. Інакше б ми були з нахиленими гривами. Треба оставляти критичні коментарі. А не "клас", "сподобалось", і те інше. Вважаю, якщо сподобалося, просто постав сердечко, підпишися, і так далі. Якщо ж бачиш негаразди, вкажи. Критика в основному, це перебір кісточок. Дякую. Удачі.
Книги
Всі
Вірші
Всі
Босой ступил
Босой ступил в полевую траву,
сбив пыль холодной росой,
далёкое детство увидал наяву,
сдавил горло комок тугой.
Кузнечик звонко затрещал,
уйдя от поступи моей,
Прости... я дальше зашагал
в жизнь:
много нужно ей
движений моих накала.
Перешагну запрет,
мозг напитаю памятью,
ей вести меня вперёд —
преградам спорить со страстью.
Страстью к движению,
противоборству и познанию,
к новому и старому,
старому и почему-то незабываемому.
Уйду по утренней росе
к новому,
неизведанному,
следы оставив на траве...
Уйду
к новому,
неизвестному...
1
0
66
В минуты
В минуты душевных страданий,
В дни тяжких житейских невзгод,
Окунусь в пелену воспоминаний,
В далекое детство совершу нелегкий поход.
Пробегусь по пыльной дороге,
Запахом трав наслажусь
И, может быть, на отчем пороге
От мрачных мыслей хоть на миг отвлекусь.
Забуду суету повседневных забот —
Сниму с плеч нелегкую ношу,
И (да простит меня Бог) согрешу:
Пошлю в тартарары святошу...
Как жаль, что это всего лишь мечтания,
Что в жизни все гораздо сложней,
Не всегда благодать, чаще страдания
Ищут и находят людей.
2
0
109
Шаг человека
Каждый шаг человека —
Стремление в будущее,
Начало грядущего века —
Прошлого эхо зовущее.
Память — тугой узел времён,
Звон напряженья струны,
Шелест желтых знамён —
Слово моей страны.
Всё сплелось и сплотилось —
Прошлое, будущее и настоящее,
В шахтах глубоких укрылось
Чудище, смертью грозящее.
Показало прошедшее время,
Войны никому не нужны,
Цвет голубого знамени —
Символ моей страны.
Люди навстречу друг-другу пошли,
Мелочность споров поняв,
Времена сильных в забвенье ушли,
Цену жизни познав.
Пожару будущего пламя
Мы разгореться дать не должны,
Высоко поднятое синее знамя —
К миру призыв моей страны.
Жизнь — слова прекраснее нет,
Жизнь — детского смеха звонкий букет,
Жить должен шар голубой,
Жизни ветер, — вот лозунг земной.
Нас не сломило истории бремя —
Мы клятве своей верны,
Сквозь годы прошедшее желтое знамя —
Путь моей страны.
Смотри, молодое племя,
Отчизны своей сыны,
Трепещет сине-желтое знамя —
Правда нашей Страны.
1
0
69
