Блог
Всі
Цікаве
Добридень.
Хочу порадити безкоштовний сервіс для перевірки граматики, орфографії, пунктуації. https://languagetool.org
Кількість символів обмежена за раз, та ліміту немає. Інтерфейс український...
«Повкидав» усе сирове, тепер мушу досконально редагувати. Ляпів купа...
Є безліч нейромереж для промптів, але не раджу. ШІ видає таке дерев’яне та вихолощене, що ліпше потрудитися самому.
Думки вголос
Псевдоніми
Захотілося подискутувати на тему псевдонімів. І хоча тут вимагається певна доля делікатності, все ж без їдкості не обійтися. (Таки намилять писок!). Одразу, коли починаєш розбиратися, виникає питання – навіщо? Чому людина підписується не власним прізвищем? Не бажає «світитися» (коли стане знаменитістю), – аби не чіплялися на вулиці, можливо… Ну, не важливо, як кажуть, хазяїн – барин. Леся Українка перехопила псевдонім у свого дядька, можливо, з поваги до нього, чи вирішила проявити таким чином патріотичність. Гоголь підписувався «ОООО». Чи то букви, чи то нулі – піди-розберись. Здається, у псевдонімі (як і у назві твору) має бути присутнім предикат, тобто присудок. І не важливо, яка це має бути частина речення. І не обов’язково це має бути дієслово. Предикат виконує роль присудка, того, що вказує, висвітлює якусь дію чи явище. Предикат у псевдонімі претендує на роль речення, а не назви. Псевдонім несе в собі, якщо можна так сказати, натяк на позицію власника, а предикат в назві твору – на опис, лейтмотив.
Чи може бути «І» реченням? Звісно – ні. Візьміть за псевдо, або назвіть твір, уява зачне змальовувати – кожному своє.
Псевдо має заінтригувати, а не змусити плюватися.
Думки вголос
Суб’єктивно про об’єктивне
Показувати, а не розказувати. Теза – сам чорт ногу зломе. Класики світової літератури строчили романи тонами – фоліанти вагою будь-будь. Взяти знаменитий «Граф Монте-Крісто» – читати-не-перечитати. Із середньою швидкістю днів за три можна подолати, і то якщо не зважати на сідничні просідні. Кіношники вложилися у дві години, ну, можливо, у дві-три серії. Прибрали зайву мішуру (отой непотріб, що за хвилину прочитання забувався наглухо) і зберегли на екрані основні осмислюючі образи. Тепер той, хто не читав, після кіносеансу, достеменно ознайомить слухача з основною сюжетною лінією. Романистика, як жанр, є легальним і (вибачаюсь на слові) хитрожопим інструментом (чи методом) «вибивання» із видавництв бобла – чим більше знаків, тим вище гонорар.
Описується прекрасний сонячний день, освітлена промінням навколишня природа, різні запахи, пташиний спів, (і т. д.) і тут герой ненароком оступився і вивихнув ногу. Аби була негода, дощ-мряка, повсюдно грязюка і слизота, тоді опис середовища логічно вписувався б в причинно-наслідковий ланцюжок. І то якби описувана травма якось впливала на розгортання подальших подій. Тоді опис природи міг би закарбуватися у свідомості читача. Інакше подібні хитрі авторські виверти є способом наповнення тексту. А попросту, бумагомаранням, словоблудством. Але не графоманством. Бо таке є хворобою і вимагає поблажливого ставлення. Усвідомлені ж викрутаси мають бути покаранними – нещадною критикою і сміхом.
Отож – показувати, а не розказувати.
Коли показуєш, усе сюсюкання, розмазування опису, відхилення від сюжетної лінії неможливе, тому оповідь не спотворюється.
Книги
Всі
Вірші
Всі
Босой ступил
Босой ступил в полевую траву,
сбив пыль холодной росой,
далёкое детство увидал наяву,
сдавил горло комок тугой.
Кузнечик звонко затрещал,
уйдя от поступи моей,
Прости... я дальше зашагал
в жизнь:
много нужно ей
движений моих накала.
Перешагну запрет,
мозг напитаю памятью,
ей вести меня вперёд —
преградам спорить со страстью.
Страстью к движению,
противоборству и познанию,
к новому и старому,
старому и почему-то незабываемому.
Уйду по утренней росе
к новому,
неизведанному,
следы оставив на траве...
Уйду
к новому,
неизвестному...
1
0
77
В минуты
В минуты душевных страданий,
В дни тяжких житейских невзгод,
Окунусь в пелену воспоминаний,
В далекое детство совершу нелегкий поход.
Пробегусь по пыльной дороге,
Запахом трав наслажусь
И, может быть, на отчем пороге
От мрачных мыслей хоть на миг отвлекусь.
Забуду суету повседневных забот —
Сниму с плеч нелегкую ношу,
И (да простит меня Бог) согрешу:
Пошлю в тартарары святошу...
Как жаль, что это всего лишь мечтания,
Что в жизни все гораздо сложней,
Не всегда благодать, чаще страдания
Ищут и находят людей.
2
0
117
Шаг человека
Каждый шаг человека —
Стремление в будущее,
Начало грядущего века —
Прошлого эхо зовущее.
Память — тугой узел времён,
Звон напряженья струны,
Шелест желтых знамён —
Слово моей страны.
Всё сплелось и сплотилось —
Прошлое, будущее и настоящее,
В шахтах глубоких укрылось
Чудище, смертью грозящее.
Показало прошедшее время,
Войны никому не нужны,
Цвет голубого знамени —
Символ моей страны.
Люди навстречу друг-другу пошли,
Мелочность споров поняв,
Времена сильных в забвенье ушли,
Цену жизни познав.
Пожару будущего пламя
Мы разгореться дать не должны,
Высоко поднятое синее знамя —
К миру призыв моей страны.
Жизнь — слова прекраснее нет,
Жизнь — детского смеха звонкий букет,
Жить должен шар голубой,
Жизни ветер, — вот лозунг земной.
Нас не сломило истории бремя —
Мы клятве своей верны,
Сквозь годы прошедшее желтое знамя —
Путь моей страны.
Смотри, молодое племя,
Отчизны своей сыны,
Трепещет сине-желтое знамя —
Правда нашей Страны.
1
0
77
