"Мелодія темряви" – це не просто історія про привидів покинутого будинку. Це глибоке занурення у підсвідомість людини, де межі між реальністю та фантазією розмиваються. Я використала музику як інструмент маніпуляції емоціями, щоб нагадує нам про те, що темрява існує не лише навколо, а й усередині нас. Цей невеликий твір не потрапив до збірки Тайнопис №1: «Шепіт забутих легенд». Відверто кажучи, це була моя перша спроба писати в жанрі жахів, і, зізнаюсь, він не є моєю стихією. До рівня Стівена Кінга мені, звісно, ще дуже далеко, але сподіваюся, що ця історія знайде відгук у вашому серці.

Вітання, творча спільнота! Сьогодні ми заглибимося в цікаве питання: хто ж насправді пише наукову фантастику – люди з науковим бекграундом чи просто талановиті мрійники? Часто ми уявляємо письменника-фантаста як бородатого дядька в окулярах, що сидить серед купи книжок про фізику та астрономію. З одного боку, це стереотип, але з іншого – він має під собою певні основи. Тут просто мимо - я жінка і без бороди))) Багато наукових відкриттів та теорій стають натхненням для письменників. Відкриття екзопланет, дослідження штучного інтелекту, квантової фізики – все це дає багатий матеріал для створення захопливих сюжетів. Автори з науковим бекграундом можуть додати у свої твори більше наукової достовірності. Це дозволяє створити більш переконливий світ та уникнути грубих помилок. З іншого боку, наукова фантастика – це не тільки про точні розрахунки та наукові факти. Це, перш за все, про уяву, про здатність створювати нові світи та вигадувати неймовірні історії. І тут на перший план виходять саме мрійники та ентузіасти. Навіть якщо автор не має наукового ступеня, він може створити захопливу історію, спираючись на власну уяву та інтуїцію. Багато письменників-фантастів, не бувши вченими, виконують важливу роль популяризаторів науки. Вони роблять складні наукові ідеї доступними для широкого кола читачів. Насправді найкращі твори наукової фантастики народжуються тоді, коли поєднуються науковий підхід та безмежна фантазія. Письменник, який має певні знання в галузі науки, але водночас здатний мислити креативно, може створити дійсно видатні твори. А як ви вважаєте? Чи важливо для письменника-фантаста мати науковий ступінь? Поділіться своєю думкою в коментарях! Ваша Ірма Скотт.

Вітання, творча спільнота! Наукова фантастика часто заглиблюється в інновації, механіку та прогрес, створюючи захопливі сценарії про те, як змінюватися світи у майбутньому. Але хіба може майбутнє існувати без глибоких почуттів та пристрасті? " ... — Якого біса ти там робила? — 00327 притис мене до стіни обома руками. Він вперше підняв голос до рівня крику. — Ти розумієш чим це може закінчитися? — Для мене… чи для тебе? — відповіла я, дивлячись прямо в очі. Жила на його шиї нервово пульсувала, наче він збирався вибухнути. — Ти знущаєшся? — він різко відпустив мене. — Ні, — голосно промовила я, поправивши майку, яка задерлася вище живота. — Якби ти мала хоч трохи здорового глузду… — він на мить замовк, ніби шукаючи слова, — ти б ніколи не пішла туди. — Це моя боротьба, — я вдихнула глибше, відчуваючи, як у грудях зростає гнівний жар. — Мені вирішувати, що робити й на що йти! Про який здоровий глузд ти говориш, коли твій товариш сидить у Найка в комірчині. Йому важко буде зрозуміти після похмілля, чому він не полетів на Землю. Гвардієць помітно напружився. Він зробив крок назад, залишивши між нами трохи простору. — Якби я знав, що ти така вперта, я б… — Що б? — я кинула виклик, дивлячись на нього з усмішкою, в якій було більше відчаю, ніж сміливості. — Не допомагав би мені? — Ти нічого не розумієш, Сем, — прошепотів він. — Моє завдання — зберегти тобі життя. — А хто дав тобі право вирішувати, як мені жити? — я підняла підборіддя. — Я сама вирішу, коли ризикувати та чим. Ти не мій рятівник! — Це прозвучало образливо, — він на секунду відвів погляд, а тоді, схиливши голову, наблизився до мене. Тримаючи край майки, я відчувала, як тканина ковзає між пальцями. Його плечі піднялися, ніби від несподіваного пориву, а губи зімкнулися в тонку лінію. Напруга зростала, набуваючи густої тягучості, що струменіла, ніби електричний заряд, готовий вдарити. Секунда розділяла нас, стаючи прозорим бар’єром, таким крихким, що його можна було розбити одним легким порухом. У грудях розливалась пекуча суміш із бажання, страху і невиразної люті — всього того, що тримала в собі, що тепер виривалося назовні, оголюючи мене. Я опустила повіки, намагаючись повернути контроль. — То ти все ж… — почала я, але голос зірвався на хрип, коли наші обличчя зблизилися. Невідомо що штовхнуло мене вперед. Я повільно піднялася навшпиньки, і наші губи зіткнулися — спершу ледь помітно, як випадковий дотик, ненавмисний та обережний, як подих. Але цей дотик виявився зрадницьким: він трансформувався у щось сильніше, що вихором накривало нас, розбиваючи невидимі перепони між нами. Поцілунок. У ньому було все — пристрасть, яка змішувалася із затамованим гнівом; бажання, що межувало зі страхом; виклик, що піднісся над нашими сумнівами. Цей порив ламав образи та таємні сподівання, що приховувалися за поглядами, за словами, які ми так і не наважувалися сказати..." То чи є місце почуттям у світі, де наука панує над розумом? Чи здатна пристрасть змінити хід історії так само як наука змінює людство? Ваша Ірма Скотт.