3.2-Рота підйом! - кричав хтось над моїм вухом.
-Мммм!
Я так хочу спати! Останнім часом я мало спала.
-Якщо не встанеш я з'їм твої олюблені млинчики з шоколадною поливкою!
Ну все! Я впізнала цього гада! Арт. Він постійно зазіхає на мої млинчики.
-Я уже іду їх їсти!
-Уб' ю гада! - я уже була на ногах і бігла до комоду, щоб взяти речі.
-Одягайся у спортивне, - зауважив мій брат, який стояв у спортивних штанах та толстовкі сірого кольору, на ногох у нього білі кроси. Що на пробіжку зібрався?
-Навіщо? Я  не поправилась як ти, тому не збираюся з тобою займатися спортом. Хіба що я візьму СВОЇ млинчики і буду з ними бігати біля тебе, - я задоволено усміхнулась побачивши його кислу міну. Та насправді Арт завжди у відмінній формі.
-Тобі ніхто не сказав? - я здивовано подивилася на нього, - Отже не сказали- зробив він висновок, - наші розвідники виявили, що ворог буде атакувати спочатку саме нашу територію, тому усі інші роди та МВ, - це ми так скорочено називаємо Срібноволоску та Ганса, типу М-машини, В-вбивці, - будуть жити тут, а також ми кожного дня будемо тренеруватися, піддержувати форму, а ще біля нас завжди буде зброя та аркани.
Аркани - це щось середнє між драконом та птиродактилем.
-Зрозуміло , - невдоволено сказала я уже взуваючись.
Я ніколи не стіснялася переодягатися перед братами, а після табору бойових мистецтв, де я відучилася два роки, майже не стісняюся і перед іншими чоловіками.
Я одягнулася як мій брас, кроси, спортивки, толстовка, але все це не сірого кольору, як у Арта, а бордового.
-От і чудово! Через десять хвилин на тренувальній площаді! - крикнув він на кінець.
Десять хвилин, щоб наїстись та прийти на площі.
Хм... Малувато!

                       
Звісно я трішки запізнилася на тренування. Тай хто поміняє солодкі та запашні млинчики з шоколадною поливкою на тренерування? Ніхто! А якщо хтось і найдеться то він чи вона явно не людина.
-Кат, давай бистріше! - кричав хтось із товпи.
-Як захочу! - крикнула я у відповідь. Бісять люди, які кажуть "іди бистріше". Яка вам нафіг різниця як я ходжу? Отожто! Ніяка!
-Пташечка обнагліла! - із товпи вийшла Саманта Ернс. Саме нагле створіння, яке я коли-небудь бачила у своєму житті.
-А тобі що Саманта? Чи хочеш чоб я твоє  обличчя попортила? Повір якщо ти макіяжем змогла закрити те страхопудало, яке створила природа, то те що зроблю я ніяка тоналка не заховає!
На обличчі дівчини видно злість, а ось всі інші розділились на групи:здивовані, зацікавлені, серйозні.
Я побачила Ніка, а серце пропустило удар.
Він входив у число серйозних людей. У красивих сіро-голубих очах промайнула якась не зрозуміла емоція, щось середнє між злістю та засудженням. Що? Не подобається моя поведінка? А мені байдуже. Я уже цілком розчарована. Розчарована в людях. Розчарована в ньому.
-Ей! Ти мене чуєш?! - кричала до мене розлючена блондинка. Схоже Саманта весь цей час відповідала на мої слоя, а я задумвно дивилась на колишнього.
-Слухай я не хочу  щараз скандалити з надоїдливою мимрою, якій нічого робити, - я розвернулась та продовжила свій шлях.
-Це я мимра?! - кричала мені у слід розлючена дівчина.
-Яка ти розумна! Я аж не можу!
За мій хвіст стальною хваткою вципилася жіноча рука. Саманта хто ж іще?
Одні дивились а інші ішли відривати від мене цю скажену та я не я, якщо дозволю себе образити.
Хватаю обома руками за руку та натискаю на неї так, що вона починає зганатия в зяп'ясті. Дівчина від болі відпускає соє волосся, а я тим часом розвертаюся та заламую їй руку за спину.
-Ще хоть раз ти с*ка, посмієш мене хоть якось образити, то я тобі цю руку виламаю так, що її вже ніхто не зможе вернути на місце,-шепочу на вухо, щоб це почула лише вона.
Пускаю та йду тренеруватися.
Дівчина біжить до замку, а на її очах виступають сльози.
-Не переборщила? - запитує Гарс, який спокійно дивився за розвитком подій.
-Ні. Ти що її вигорожуєш?!
-Ні звичайно! Просто перший раз бачу, щоб вона плакала,-зауважив брат.
-Ти ніби постійно з нею бачишся! - зауважила я.
-Ну, частенько. Вона не рівно дихає до Ніка.
-Ніс зламаний? - здивовано дивлюсь на брата.
-Катарін, вона в нього закохана. Вона постійно старається попасти в його поле зору, тому попадає і в моє, як-не-як си з ним друзі, - киваю.
Та зрозуміла я! Ця швабра блондиниста на Ніка оком кинула.
-А як ваші стосунки? - запитав Люд, який сидів на стільці неподалік.
-Погралися і досить! Все лавка закривається! Філі теля комедія!
-А чого так? Ви кохаєте одне одного! Я бачив як ви дивитесь одне на обного! - заюважив Гарс.
-Зніми розові очки та не жуй соплі! Яке кохання я тебе прошу, - сама сказала і у самої від цих слів серце йокнуло. Ну як так то?
-Брешеш. По тобі бачу, що тобі больно від цих слів, - зауважив Люд.
-Якщо ще раз піднімеш цю тему, останешся без зубів, а ти мене знаєш! - рявкнула я братові. Сьогодні що день такий? Усі хочуть вибісити мене?
-Усе! Гаразд, я зрозумів! - крикнув брат піднімаючи руки вгору.
     
   Далі тренеровка йшла чудово, а навіть краще.
Приїхала наша сестра Селена, з чоловіком, вона наша легенда. Це та у якої постійно можна чогось навчитись. Пам'ятаю, коли мені було десять їй було шістнадцять, я хотіла бути, як вона, хтіла бути такою ж :красивою, веселою, сильною, розумною, усі на неї рівнялись, а старші махали головами, адже коли ми(малі діти) бачили у ній досконалість, старики бачили у ній дівчину-бунтарку, яка робить що хоче, але того що вона дуже цінна персона у нашій сім'ї  персона.
  Її чоловік теж чудова людина. Чарльз Ернс. Так старший брат Саманти, причому рідний. Я, чесно,  не розумію, як у такоча позитивного, веселого, розумного чоловіка, може бути така змія сестра.
    Напевне усі з великих сімей знають історію козання моєї сестри з Чарльзом, по цій історії хоч книгу пиши "Від ненависті до кохання" хоча це й банально та все ж це й справді так. Спочатку вони не могли терпіти одне одного, постійно щось робили на перекосяк одне одному, сварились, моя сестра йому всю автівку ізпоганила, а потім, щось ніби трапилося і вони почали зустрічатися, всі були шоковані, а поті вони посварились із-за якоїсь кози, Селена була засмученою і ніхто з наших її не упізнавав, та й коли бачили її чоловіка то теж були здивовані куди дівся той веселий хлопчина, ну а після цього теж сталися, якісь невідомі мені події і моя сестра з усмішкою на всі тридцять два вернулася із-заявою, що вона кохає Чарльза і тому вони вирішили розписатися та бути чоловіком та дружиною, а в такому випадку рід купує своєму родичу, у нашому випадку родичці, квартиру, а оскільки і він і вона з великих сімей то у них і квартира, і автівка, і на солідну роботу пристроїли.
-Про що думаєш? - над вухом роздався знайомий голос від якого мурашки по тілу.
-Чого тобі, Гансе? - запитую у шатена.
-Бачу ти сидиш, сумуєш та й думаю підійду запитаю, як життя молоде?
-Нормально. Я б сказала "Перфектно". Все? А тепер провалюй!
-Ну чого ти так Катарін, - вдає здивування, - чи тебе називати Срібноволоска, - сказав так, щоб чула лише я.
От, ушльопок! Шантажувати мене вирішив?!
-Слухай, якщо ти не підеш, то уже потім ніколи не зможеш цього зробити! - розлючено сказала я цьому циністу.
-Все не гарячкуй! Я іду, - і в правду всиає та іде геть.
Ну, що за день, я не розумію.

Після вечері повертаючись втомленою та ще й Нік про себе нагадав від чого серце знову починає свою серенаду, а на душі шкребуть кішки, побачила у себе на столі конверт з надписом "Від Н. Г".
Відкриваю та читаю, що написано.

       "Завтра  о 15.30. Кафе" VIP. COFE".
                                                             Adio! "

-І чого ти хочеш Нічний Ганс?




P. S:дорогі читачі, як би банально це не виглядало, але поставте сердечко або напишіть комент, він може бути як позитивним так і негативним, мені справді цікаво що ви думаєте, це важливо для мене, тому що я буду знати якою вийшла книга і буду старатися надалі писати краще 💓👌😄😉😜