Виходю з кімнати вперше за всю неділю.
-Кат, сьогодні до нас приїжджають усі роди, - повідомила тітка, - ти готова? Одужала повністю?
-Так.
-Чудово.
Родичам сказала, що заслабла.
Мене вже не врятувати, а ось нашу паралель потрібно.
Інші великі сім'ї приїжджають через пів години.
Я побачу його.
Мені хочеться знову обняти його, щоб він поцілував мене, щоб сказав, що любить.
Та цього не буде.
Зараз моя задача спасти рідну паралель.
У пурпурній залі кажу всім, що вже одужала.
-Прибули! - каже хтось із сестер.
Піднімаю голову та ловлю його погляд на собі, очі чомусь червоні.
Не подаю виду, що мені больно.
Сідають за стіл.
Потім прибувають ще Ернси та Акайя.
-Наші розвідники повідомили, що напасти повинні через три дня. Тому ми кожен день будемо зустрічатися та перевіряти бойову готовність, а також нам потрібно запитати у Срібноволоски та нічного Ганса чи будуть вони нам допомагати,-сказав мій дід, - Срібноволоску ми беремо на себе.
-Ну тоді Ганса запрошуємо ми, - сказала лідерка Ренсів.
Вони ще про щось розмовляли та я вже не слухала.
-А тепер ходімо усі у їдальню!
Всі втали та пішли.
-Кат, ти ідеш? - запитав Арт.
-Так, звісно.
Брат проходить біля Ніка.
Потрібно швидко пройти.
Стає на проході.
-Відійди.
-Кат, послухай мене.
-Відійди.
-То не те, що ти подумала.
-А що я мала подумати? - дивлюся йому у віччі.
-Не знаю. Але те що ти подумала не правда?
-Що я подумала? Яка правда?
-Ти подумала, що я кохаю Лізу, а це не правда. Правда в тому, що я кохаю тебе.
-Ти б не цілував би її.
-Я не цілував її.
-А що перевіряв чи всі зуби на місті?
-Кат..
-Все! - крикнула і вибігла із-зали.
Сльози знову з'явилися у моїх очах.
Коли ж це все закінчиться?
Коли забуду його?


Дві неділі назад.
POVHік.
Коли ж Кат уже прийде?
Я підібрав нам фільм, який ми будемо дивитись.
Нам та нашому щастю ніхто не завадить.
У двері постукали.
Це напевне Катарін.
-Заходь, кохана!
-Ого, як ти мене називаєш! - у дверях стоїть Ліза.
-Чого прийшла?
-Спитати дещо, - строїть невинні очки.
Стерва!
-Питай і іди звідси.
Підходить до мене впритик.
Дивиться на телефон. Щось чекає?
-Ну?!
-Чекай.
-Зараз, - каже доволі різко та цілує та я вже нічого не відчуваю від цього.
Відштовхую.
Чую чийсь погляд на собі.
Повільно обертаюсь.
Кат. Очі повні сліз.
-Кат, це не те що ти думаєш!
Та вона вже схоже не чує.
Ліза виходить з кімнати з тріумфальною усмішкою.
Су**а от же ш видра **ча!
Вибігаю надвір. Вона вже поїхала.
На дзвінки та смс не відповідає.
Починається дощ..

Пройшло дві неділі.
Я ніяк не міг заснути.
Я повинен її вернути!
Я її кохаю!
В середині невідомий біль.

На нараді не подає вигляду, що щось не так.
Може вже забула мене? Може й не кохала?
Я повинен це вияснити!
На мої слова відповідає пипаннями.
-Кат..
-Все! - вибігає із-зали.
Іду в їдальню.
Сідаю біля хлопців.
-Нік, що сталося? - запитує Гарс.
Отже вона ще нічого не розповіла. А я то думаю чому вони ще досі дружать зі мною.
-Нічого. Трішки з Кат посварилися.
-Зрозуміло.
Їмо. Хлопці постійно прощось шуткують та я не слухаю.
-Нік, будеш в карти грати?
-Ні. Щось не хочеться.
-Кат, а ти будеш грати в карти? - питає Люд уже у сестри.
Дівчина, якось незамітно підійшла до столу. Її очі червоні. Плакала? Знач ще й досі кохає.
З одної сторони радий що в неї є почуття до мене, а з іншої больно що її обрасив. Навіть не так. Я її не ображав, але й доказати не можу і ніяк не можу зарадити.
-Грозуміло голубки хочуть побути сам на сам, - робить хибний висновок Гарс та іде.
Я б усе зробив, щоб це було так, щоб я міг зараз обійняти її, щоб я міг поцілувать у ці ніжні губи.
Дівчина ніяк не реагує на мої слова. Вона виходить слідом за братами ті щось кажуть їй, а вона здивовано дивиться на них, а потім на мене.
Щож ще одна без сонна ніч.
Та це не так. Знову іде дощ. Під нього я годинку можу поспати.
Він надиво щасто  останнім часом у моєму житті, як мої думки про мою кохану Кат.