Признаюся мене шокувало запрошення Ганса до кафе, чого б це моєму сопернику кликати мене до кафе, але все ж я вирішила прийняти його пропозицію адже він дізнався хто я насправді, а от мені від цього не пособі, моєливо навіть трохи страшно, адже він най сильніший на нашій паралелі, він вдало і вміло справляється зі своїми ворогами, а я навіть не змогла вберегти таємниці.
Як для осені сьогодні доволі таки тепло і мождиво романтично, адже сонячна погода, теплий вітерець і жовте листя на деревах яке ще не збирається обпадати, роблять свою справу, навіть у мене піднявся настрій це попри те що  мене ще досі із середини виїдає біль, образа, адже тоді коли я дозволила собі закохатися в Ніка я не очікувала що після щасливих днів разом, коли тіло та розум відмовлґлись працювати від його дотиків, я побачу що він цілується з іншою, можливо було б правильно вислухати його, але я боялась, тоді я вперше в житті боялася, того що він мене не любить, що йому байдуже на мене.
Кафе було затишним та теплим, виконаним у теплих тонах, депев'яні столики розміщені з видом на осіннє місто, все як в кіно, і якщо Ганс просто вирішив перевірити чи прийду я одразу як він мене покличе, а не ставити ультиматуми і свої умови шантажуючи тим що він знає те що я Срібноволоска, мені байдуже, можливо так на мене впливає моя депресія, але я просто візьму гарячого шоколаду, свіжу випічку і буду насолоджуватись, насолоджуватись днем, вперше за довгий час.
Нічний Ганс сидів за дальнім столиком, до речі я теж переобразилася в Срібноволоску, щоб на газетах писався мій псивдонім і ніхто не догадався що то я вбила скількох людей, хоч і зрадників та вбивць; я одяглася під тон погоді, гірчичне плаття-рубашка, коричневе пальто, чорні осінні сапожки які досягають трішки вище щиколоток, на високому каблуці, коси я розпустила, а з макіяжу лише чорна туш.
-Так, по домашньому, - прокоментував він мій лук.
-Ну не ходить же як гопнік, - прокоментувала я його спортивні штани з толктовкою, кроси і кожанку, усі в сірому кольорі.
-Знаючи що це небезпечно всеодно язвиш? - він зробив здивоване лице.
-Не бачу небезпеки, - трішки збрехала, - Давай одразу до справи. Навіщо ти мене покликав?
-Якби ти не бачила небеспеки то не прийшла б, - зауважив він.
-Просто сьогодні чудова погода, за що ти, доречі повинен бути мені вдячним.
-То ти керуєш сонцем, - вирів він сконтакстувати не правильний факт,- І чому це я повинен звати тебе щоб шантажувати, я що не можу випити кави в приємній компанії, - і відсьорбнув кави,а я просто розсміялася,-Що смішного?
-Повір якщо моя компанія тобі приємна, в чому я сумніваюся, то твоя мені ні, і це не через те що ти знаєш хтоя, і те що ми багато років плече об плече вбиваємо людей, ти просто самозакоханий егоїст, а я таких не люблю,-закінкила я та позвала офіціантку, зробивши замовлення просто спостерігала як Ганс проведе її поглядом оцінюючи поглядом.
-Ти така груба! - награно возмущався він після того як відірвав погляд від п'ятої точки.
-Я!? Та ні! Ніколи! - я зробила таке лице ніби я і грубість ніколи не стояли в одному реченні від чого уже сміявся він, його сміх був хриплим і здався мені якимось знайомим, рідним, від чого мурашки бігали під шкірою.
Не знаю що саме трапилося, але ми просиділи декілька годин в цьому кафе інколи жартуючи, а інколи сварились, але всі сварки закінчувалися Гансовим "Тіше, дєтка, а то прийду і накажу!" від чого  я ще більше злилась, але мовчала бо не дай Бог справді припрецця.
Це був не звичайний день, вражаючий і я б сказала шокуючий, я не очікувала що зможу так спокійно розмовляти з недругом, мені здавалося що я його давно знаю, а його рухи, сміх, жарти здавались знайомими, від чого мені було не пособі, мені б не хотілося знати що людина яку я давно знала виявиться Нічним Гансом.


Поставте відгук👌🙃😉🙏⬇️⬇️⬇️