1724-2 Пензлі зі зла

1724-2

Лаура обережно прочинила важкі парадні двері. Вони тихо зарипіли, випускаючи її у світ ранкового холоду. Кам'яний ґанок був вологим від роси, а бліде сонце ще не встигло повністю прогнати сіру імлу, що повзла низько над землею. Вона зробила кілька кроків уперед, і її погляд мимоволі ковзнув до місця біля підніжжя сходів. Саме тут, ще вчора лежали уламки розбитої тумби. Лаура зітхнула. Вона добре пам'ятала той глухий удар, що розітнув тишу ночі. Знову. Очі її потьмянили від спогадів. Річард від люті, перевертав усе в кімнаті. Його голос був приглушений, але тон — різкий і знервований. Вона чула, як бурмотів собі під ніс, як гарячково перелічував щось, гортав сторінки, пересував важкі меблі. Потім раптовий гуркіт — і тиша. Вона знала, що сталося. Він знову помилився. Або ж просто забув внести важливі корективи. Це вже відбувалося раніше. Його самовпевненість, а потім — розчарування, гнів і ця нестримна лють, що виривалася назовні, руйнуючи все, що потрапляло під руку. Лаура ще раз поглянула на місце, де вчора валялися уламки. Сьогодні тут чисто — прислуги швидко прибрали наслідки нічного безладу. Але вона знала: це лише до наступного разу.

Коментарі