Після того, як я повернувся з роботи, мої друзяки почали наполегливо рекомендувати проставитися за приїзд. Незважаючи на п’ятигодинний переліт, а потім ще й п’ятигодинний вояж автобусом, ми пішли відмітитись у місцевих культурних колах. Цьому, само собою, передував дзвінок друга Колі. Конструктивно запропонований ним план, був негайно прийнятий. Після місяця буржуйського пива в банках – пів царства за самогон, який варить Коліна мама. Це і був його план: накотити у нього по маленькій, і потихеньку, але впевненою ходою піонера, йти в центр. Все так і було.

У парку колишнього героя Котовського1 ми примкнули до знайомого натовпу і весело продовжили святкування мого приїзду, але уже з участю прекрасних дам! Дами чи не дами – це завжди актуально. Але того вечора була зима – холодно. Обмежились тільки приємним фліртом та анекдотами. Антидепресанти, прийняті у друга Колі, і добавлені згодом, тихо несли нас по хвилях зимового вечора під веселий дівочий щебет, гамір та попсу з копійчаного автомата.

Дівчата були приємні і цікаві, а, може, я їх просто давно не бачив. Зрештою, вечір вдався, ми обмінялись телефонами, навіть без ескорту їх до батьківського порогу. Холодно і далеко… Хоча бажання розрядки з «blond animals» прокинулось одразу, як вони з’явилися на горизонті. Ще й Коля зі своїми запитаннями про секс із екзотичними іноземками… Хоч не хоч, але всі думають про секс!

Та скажу, що антидепресанти – чудовий помічник у відвертій бесіді. Дівчата стають розкутіші, а хлопці – впевненіші, комплекси і суспільні догми як рукою знімає, інколи аж занадто. Так було й того вечора: на яку б тему не розпочиналася розмова і хто б її не розпочинав, – зводилось усе до первісних взаємин між чоловіком і жінкою.

Зранку (десь об одинадцятій) мене розбудив чортів телефон, як він міг? Точніше – вона? Це була Марічка з цілою купою вітань з приводу моєї відпустки та хитрим запрошенням відвідати Буковель і, так, ненароком, – вже й Чернівці. Все б нічого, – Марічка симпатична і цікава молода особа, але вона в полоні своїх бажань. І не всі її бажання співпадають з моїми.

Відмовляти було незручно, але попахувало пасткою, і полювали на мою свободу. Виходить так, ніби я і не проти цієї пастки, а з іншого боку – їх багато, а я один! Проблема полягала ще й у тому, що я сам себе збирався загнати в цю пастку: гори, вино, приємна музика і Марічка на відстані витягнутих пальців.

Я зробив хід конем: запропонував взяти з собою Перчика, вона – спільна знайома і має на мене вплив. Марічка погодилась, але в голосі щось трохи змінилося. «Не думаю, що Перчика треба довго вламувати», – сказала вона. Так і зробили. Хоч із Альоною я трохи повозився, бо придумала собі якусь контрольну, до якої ще пів місяця. Але ботанік – то ботанік. Потім ще відпросили Перчика у її хлопця, клянучись мало не на крові, що телефонуватиме йому вранці та ввечері.

З Перчиком можна сміливо йти в розвідку, тому причину її запрошення я не приховував і розповів все як є. Альона обізвала мене “какашкою” і додала, що я все зробив правильно, а то ці дівчата зараз такі підступні.

Так, підступні. Марічка мала на мене плани з того самого часу, як ми провели разом вечір і ніч у мої машині. Вся зла правда в тому, що саме тоді на мене напала якась меланхолія. Ми просто сиділи в м’яких кріслах, тихо грала спокійна музика, зорі беззвучно шепотілись між собою, час від часу падаючи метеоритами в обійми річки. Ми загадували дитячі бажання, розмовляли про все і про ніщо водночас, дивились в небо, далі просто мовчали, а потім настав новий день.

Сонце, ще зовсім сонне, аж рожеве від сну, приємно зігріло нас у своїх перших променях. Здавалось, вони були тільки для нас і ніхто не мав права дивитись на них, окрім моєї сонної машини і її двох пасажирів. Якраз заграла пісня Спліна – «Тебе это снится», і Марічка, солодко потягнувшись, попросила повезти її додому. На тому і все.

За весь час я ні разу не подумав про секс. Дивно, але я взагалі про нього забув. Поцілунок на прощання – і той був її ініціативою. Мені чомусь здавалося, що хтось дивиться у спину. А вже зранку я побачив одинокого рибалку неподалік, у нього був прикольний кептарик, схожий на мексиканське сомбреро. Може, це був Містер ФЕН, хтозна!?

Гадаю, що Марічка з того вечора трохи ідеалізувала мене. Певно, що я почав влізати в рамки її принця, як кажуть у Чернівцях. Хоч замість Бумера був лише Жигулик, але новий. До цього часу чи то в поясі ніяк не влізав, чи, може, просто ширінка була постійно розстібнута.

Я коротко розповів рідним про свої плани. Мама, звичайно, сказала, що я мало приділяю часу сім’ї і морочу голову дівчині. Може, в чомусь вона була і права. Барбара лиш посміхнулася на мамині слова, за що одразу отримала моральну пілюліну. Матуся сказала, що вона нічим не краща за мене і лиш використовує її, і взагалі ніхто з нас її не любить. Батько був далеко, тому лекцій про правильний спосіб життя вдалося уникнути.

День котився ближче до вечора. Барбара запропонувала поїхати на модне диско аж у сусіднє містечко. Я сказав, що спочатку запитаю друга Колю про наші плани на вечір, але обіцяв обдумати її пропозицію. Потім моя люба сеструня додала, що візьме ще двох подружок. «Коля теж поїде», – сказав я невимушено.

З планами на вечір розібралися дуже швидко, залишалась дилема: пити чи не пити? Одна з найбільших догм сучасної молоді – це невміння розслабитись без стимуляторів настрою, будь-яких. А для моєї неньки: всі, хто їдуть зі швидкістю більше 61 км/год. – безмозгі ідіоти. Щоб заслужити право керування машиною у батькову відсутність, доводилося жертвувати швидкістю й антидепресантами. Та була й біла сторона в цій трагічні дієті: у мене виробився імунітет до залежності настрою від кількості вжитого.

Друг Коля, коли дізнався куди ми їдемо, сказав, що я розумово деградував, і ми точно будемо відгамселені місцевими. Я ж сказав, що будуть ще дві дівчини. Розмова одразу змінила русло, всі подумали про секс. «Не знаю чи дадуть в перший вечір!», – сказав я.

Проблема в тому, що його здатність спілкування з протилежною статтю – прямо пропорційна кількості проміле в крові, а здатність танцювати – в квадраті. Виникає нова невелика проблема: друг Коля думає про секс, наодинці п’ють лише алканавти, а я – за кермом.

Питання вирішилось так швидко, як і з’явилося. Колін батько повернувся з роботи і вони калорійно повечеряли. Отже, всі будуть на одній хвилі… Мала своїми приготуваннями доведе до божевілля будь-кого: то їй в душ, то волосся посушити, то ще щось.

Її подружкам ми сказали, що вирушаємо о восьмій, я ж із дружбаном збирався на дев’яту. О десятій мій Жигулик припаркувався біля дискобару під назвою «Спейс». То така психоделічна місцина, а після першої ночі – і публіка відповідна.

З подружками малої я мав честь познайомитися раніше, а от у друга Колі потекла слина. Симпатичні провінційні дівчатка, підшліфовані навчанням у столиці, словом – красуні! Я ударив по мінералці, мої ж супутники – по слабоалкоголці. Далі були танцюльки, дівчата показували столичний майстер-клас.

Я був знайомий з барменшею, прикольна жіночка у свої тридцять шість, а виглядає молодшою двадцяти п’яти. Вона ненароком обмовилась про Містера ФЕНа, сказала, що це не те місце. Кажуть, бармени добре розбираються у душевних протистояннях і займають друге місце після психіатрів.

Тим часом мої дівчатка викликали ажіотаж у місцевих пацанчиків. Вони випиналися так, щоб здаватися якомога крутішими. Друг Коля спіймав хвилю і влився в масові танці, градус був дотриманий. Місцеві модняві перці, трохи закомплексувавши перед його розмірами, випендрювались і мріяли про секс збоку.

Друг Коля уподобав Сашу – однокласницю Барбари. Далі намагався тусуватися тільки біля неї, залишивши на поталу голодних очей та хижих думок інших супутниць. Ці помисли так і літали в повітрі, аж раптом Катя, третя дівчина, вліпила з долоні по пиці якомусь особливо приставучому з «Homo Sapiens», і почалося. Коля і Саша, на щастя, десь зникли – певно, разом думали про секс. Мала забрала подругу Катю ще до того, як я покинув барну стійку.

Ображений таким вчинком, кавалер заматюкався, перекрикнувши сто кіловат музики. Позаду мене вже стояли коротко (і не дуже) стрижені хлопці. Їх було багатенько, тому мені довелося просити вибачення. Запахло народним катарсисом, про секс одразу всі забули. Набагато цікавіше виконувати вправи зі снарядом гуртом, аж поки він не втече чи не замовкне.

Я чемно перепросив у місцевих джентльменів! Відсутність алкоголю в крові дозволила не розказувати їм, по чому в Одесі руберойд – пряма економія на дантистові. Друга Колі і Саші так і не було видно, а натовп ставав більший і щільніший з кожною хвилиною. Барбара з Катею давно перестали всіх цікавити, їхні погляди були направлені виключно на мене.

Мала тихцем підійшла і шепнула на вухо: “Дай ключі!”, нишком подзвонила Колі, скориставшись відсутністю інтересу натовпу до неї. Два факультети – це вам не хухри-мухри! Через декілька хвилин я стояв у гордовитій самотності і в тісному колі з думкою, що буду негайно відпизджений… Дикі погляди п’яних очей лиш посилювали цю думку. Мені вже навіть розпочали втирати, де і коли я був неправий.

Раптом натовп розбігся так швидко, як і збігся. Мене сильною парою рук потягнуло в мою ж машину, аж головою бамкнувся об стійку. Скрип коліс, веселі факи від дівчат на прощання і вісімдесят п’ять кілометрів по лежачих поліцейських – ще раз бамкнувся головою, тепер уже разом з усіма. Я запропонував видзвонити натовп і наробити там кіпішу, домашні джентльмени удачі були вже якраз у потрібному похідному настрої. Однак, моя пропозиція не знайшла підтримки, всі хотіли танцювати далі, навіть друг Коля.

Вони непогано ладнали з Сашкою на задньому сидінні і до іншого їм було байдуже. Це ж не вони нюхали запах перегару із двадцяти пик, коли сказати «відійди!» незручно, а послати вже лячно. Трохи подумавши про свій товарний вигляд та майбутню поїздку до Марічки, передумав і я. «Тепер ти знаєш, з якого місця виділяється адреналін», – пожартував я до Каті! А мій Жигулик мчав нас крізь темряву на домашню дискотеку.

Друга частина вечора пройшла менш змістовно. Барбара з Катькою натанцювались досхочу. Саша Колі не дала, але залишила телефончик. Мої друзі були задоволені приємним закінченням пригод, а я згадав про секс. Майже всі елементи зібрались в одному місці: мій гарний настрій та дике бажання (місяць і два дні без нього). Не вистачало ще одного компоненту, та я був у правильному місці, нутром відчував. Сіма виникла, як айсберг із туману в мерехтливому світлі корабельних прожекторів. Ми були дуже близькими не так давно, але з пів року назад поміж нас пробігла якась чорна кішка. Та видно наш ефір ще не повністю вичерпався, а її ентузіазм у дружбі тілами манив мене, як світло нічного метелика.

Уявіть: струнка брюнетка з ногами від зубів, з великими й цікавими зеленими очима, майже як у японських анімешках. Шикарне, кучеряве волосся по саму попу, родимка на щоці та виразні чуттєві губи – лиш додають їй мультяшного образу. Шкіра – відтінку стиглого персика, така ж на дотик. Завжди одягнута в елегантно відверті сукні і користується гарним парфюмом. Навіть невеликі груди не псували образу. Сіма – не закінчена блонда, більше того, вона перфекціоністка і має нормальне почуття гумору. Про неї можна багато розмовляти, але завжди є щось…

У Сіми був хлопець і все йшло до заручин, та він десь гульнув, а вона дізналась. Спочатку мовчала. Це ще кілька разів повторилось. Тепер вона думає тільки про секс та кар’єру. На того доходягу навіть з ножем кидалась. Через рік після їхньої Санта-Барбари зустрілись на шашликах біля річки. Три здорових дядьки ледве втримали, здавалось, таку тендітну дівчину. Тому при її появі мозок перестає думати, включаються одні основні інстинкти.

Сіма була на висоті, як завжди, а мої дні без … допомогли розкритись ще більше її акробатичним талантам. З машини ми перемістились в Сімину кімнату, та так захопилися, що трохи батьків не розбудили, і цей секс перестав бути просто сексом. Мені б терміново поговорити з тим, хто в цьому розбирається, а де ж його знайдеш. І в той вечір мене не покидало відчуття, знову хтось в спину дивиться.

Сіма ж була самою чуттєвістю та пристрастю, ангелом і демоном, каменем і пушинкою, всім і нічим – досі важко підібрати слова. В ту ніч ми були на одній хвилі, ніякого сорому, нічого зайвого. Вона і він – одне ціле, вони просто злились і залишались в цьому стані, здавалося, вічність. Та кожна вічність має свій кінець, дурман пристрасті покидає заблудлі душі, на його зміну знову приходить здоровий, чи який там у кого є, глузд. І той, хто був таким близьким якісь хвилини тому, стає звичайним партнером з незвичайними здібностями. Саме з цього питання я і хотів поговорити з Містером ФЕНом: коли секс та думки про нього перестають бути простими речами?

Сіма притулилась до мене і поклала голову на груди, але це вже було несправжнім, якимось її фетишем. Мені чомусь стало незручно – почав одягатися. Сонна і ображена, вона попросила зостатись до ранку, тоді мені довелось згадати про батьків у сусідній кімнаті. Сіма здивувалась: раніше я вибігав від неї під ранок і ця незручність нас не спиняли анітрохи. Та цього разу все було не так – щось змінилось.

Я вважав, що Сіма – це вже пройдений епізод, але він був частиною мого життя. І хоча ті епізоди різні, та відбувалися за однаковим сценарієм: знайомишся, намагаєшся сподобатись; сподобався, прикольні миті разом, хтось комусь набридає і в кінці ще хочемо зостатись друзями. Деколи це навіть виходить! Тому й на поїздку до Марічки я погодився, тільки б щось по-справжньому змінити, щоб було не так, як завжди. Мені хотілось розірвати це замкнуте коло.

Сон забув про мене, як я не крутився-вертівся. До самого залишився наодинці з собою і своїми думками. Чомусь думав про Сіму, потім – про Марічку, відчуття якоїсь незрозумілої провини, а от перед ким із них? Ніякі обіцянки мене не зв’язували та й поганого нічого, начебто, не зробив! От що буває, коли вчасно не заснеш.

Вихідні. Зранку на кухні метушня: мама мучила ще сонну Барбару приготуванням вареників, – хтось мав прийти в гості. Навіть мене хотіли підписати на цю благородну справу, але я чемно відмовився і продовжив лежати на дивані. Друг Коля подзвонив ближче до обіду і сказав, що Саша вже йому дзвякнула та готова зустрітися вечором. Це означало, що мені знову треба вигадати культурну програму.

В голову нічого не лізло, вона була наче із вати. Тягнуло до Сіми, але чому? Я навіть не побажав їй на добраніч вчора, а сьогодні припрусь, наче нічого не було... Треба очистити голову, а найкращий спосіб – це парілка з вірними друзями і холодним пивком.

У двері постукав вечір, скрипів морозець, місяць холодним світлом заливав вікно. Надворі тихо шепотів Жигулик в очікуванні пасажирів. Мама давала настанови, як поводитись у громадських місцях, а Барбара підводила губи. На запитання, чи вона їх підводить, коли іде в туалет, в мене полетіла зубна паста.

Стукіт кінських копит в двері – друг Коля прибув за розкладом, пунктуальний хлопець! Залишилась Саша, до неї цілий вечір не міг ніхто додзвонитись, і Коляся трохи нервував. Мабуть, у нього були великі плани на цей вечір, а без Саші картина втрачала кольори. Тут ще й подзвонив мій знайомий Юрко, його чимось дістала дружина і він запропонував десь гульнути баз краваток. Моя пропозиція була бальзамом на його, виснажену подружнім обов’язком, душу.

Жигулик весело зашепотів, відчувши прилив бензину, і рушив, виляючи задом на снігу. Саша очікувала нас у повні бойові готовності включно з поясненнями: телефон десь всунула і ввесь день не могла знайти. Її молодша сестра любила так з нею жартувати. Дівчину посвятити в наші плани ніхто не подумав. Вона вирішила, що будуть чергові танцюльки і зібралась відповідно.

Юрка підібрали в центрі, він був затарений пивом під зав’язку. «Пусть будет проклят тот день, когда я сел за баранку этого драндулета», – подумав я, і ми у веселому гамірі покотили до лазні. Отак завжди, коли є можливість – нема бажання, коли є бажання – нема можливості. Скоріше би Барбара вже отримала водійську посвідку. Може тоді наступить рівновага і в моєму світі.

Взагалі життя – не складна штука, вона лиш складно складена і частіше за все ми самі її собі ускладнюємо. А коли втрачена рівновага, кольори втрачають яскравість, все стає сірим і навіть не хочеться рухатись. У розмаїтті шляхів бачиш одноманітну щоденну битовуху, яка вбиває всі бажання. В цьому стані навіть цукор гіркий. Тому жити треба просто, не поспішаючи, – тоді менше спізнюєшся і скрізь встигаєш. Так я собі подумав, коли пиво потекло рікою і заполонило п’янкою свіжістю весь салон.

Вони тупо гнали з мене, прицмокуючи при цьому. Я не витримав, зупинив Жигулика і сказав, що зараз комусь знадобиться таксі. Спокій запанував навкруги й дружні розмови окутали простір навколо мене: можуть, коли захочуть. Прикол в тому, що зараз я можу без них обійтися, а от вони без мене – ні, це було приємно усвідомлювати. За дружньою бесідою час летить дуже швидко, п'ятдесят км – як не бувало.

«А де тут вхід в клуб?», – запитала Саша. Я сказав на повному серйозі, що це закритий клуб, тут сьогодні шоу з дим-машиною і вхід тільки у спеціальних костюмах. Дівчина розгубилась, ззаду донісся смішок: “Ага, в костюмі Єви”, – ще більше засміявся Юра. Дівча впало у ступор, розмір її очей збільшився втричі. Мала шепнула Саші щось на вухо і стовбняк поволі її відпустив, очі прийняли звичну форму. Дівчина почала думати. Подивившись на себе, тоді – на нас, зрозуміла, що одяг не дуже підходив для лазні. Простиньку і рушничок ми позичили за гроші у бабки-кульбабки з рецепції.

Пар очищає розум та тіло, виганяє весь дур з голови. Тільки б не переборщити з антидепресантами, але це трохи важко при їх надмірній кількості. А у нас був ящик з собою, та скільки не бери – все одно пішли за добавкою. У кімнаті відпочинку стояв веселий галас дружньої компанії. Спогади дитинства накотили на всіх, а згадати було що, хоч не все можна розказувати дітям. Ми пригадували скажені вчинки, перші бунтарські витівки, перших дівчат. Як це було смішно та наївно, тоді здавалося, що це на все життя. В той час до сексу – як до неба автостопом. Про нього ходили цілі легенди: перший раз краще з проституткою – вона досвідчена. Якщо твоя дівчина показала тобі груди і дозволила доторкнутись – на другий день цього героя знала вся хлопчача частина школи. Після дискотеки ескорт на своїх двох, а йти доводилось не три й не чотири км, і навіть мороз не спиняв. Як все було просто!

У цьому віці всі думають про секс, але він не є простою аеробікою, а частиною чогось справжнього, і навіть якщо його довго нема – це справжнє нікуди не подінеться.

Далі було більше пива, і розмова з’їхала на більш зрілий вік. Почалось: хто скільки, коли і з ким, потім взагалі про мотоцикли згадали. Колі з Сашою десь і слід простиг. Мала наче бачила їх десь хвилин двадцять тому. Зрештою – не маленькі, хай розважаються, як вміють. А ми продовжили далі вже з Юрком. З його слів, мені було зрозуміло лиш, яка самка собаки його теща, жінка не така, але ж все одно вони рідні. Він нарозказував цілу купу жахіть і порадив не поспішати з цим болотом. Може й так, та Юрко жив у тещиному будинку, а його «его» в два рази більше за нього.

Спочатку з’явилась Саша з обличчям ангела, хвилин через десять і друг Коля виплив з пару. Його лице було якесь відсторонене. Не знаю, чим вони там займались, але точно не хрестиком вишивали. Після цього зазвичай всі щасливі і сміються, що й було з Сашою, а Коля мене стурбував. На моє запитання, що сталося, він лиш похитав головою. Це означало – не діставайте мене, я цим якраз займаюсь сам. Саша щось активно шепотіла подрузі на вухо у Колі за спиною і беззвучно посміхалася. Раптом не стало світла, хтось пискнув. “Кіна не буде – електрика закінчилася”, – прохрипів Юрко. Так бабка-кульбабка тактовно попросила нас одягатись і валити туди, звідки приїхали.

Дорогою додому всім було весело, а от Коля так і залишився мовчазним. Зазвичай він такий і є, але після енної кількості пива язик розв’язувався так, що радіо відпочиває. Там трапилося щось цікаве і мій дружбан не хотів, щоб я про це дізнався.

Не вийшло в лазні, то хоч дома відірвуся. Пивний запас у холодильнику, нічна програма телебачення і щось перекусити. Нема кращого місця за кухню. Все поруч, ніхто не кричить, що телевізор заважає – можна калатати аж до ранку. Мамі це не подобається, особливо вдосвіта. Я нікому не заважаю, тихо сплю собі на тапчанчикові, а о сьомій приходить він – мамин крик, що розчихляє краще будь-якого будильника.

Я примостився якнайзручніше на лежакові, бо що можуть показувати опівночі? Або як розмножуються люди, або як насильницьки умирають. Ніякої тобі романтики, та під пиво піде.

На мене хтось вискочив, це був мій кіт. Ця кімната також і його улюблена, а ще я зайняв Масяніне місце, і він був цим дуже невдоволений. Котяра, як і я, полюбляє спати на лежакові. Примостившись у мене на пузі, Масяня замуркотів у такт. Трохи згодом пролунав дзвінок – Марічці не спалось також. Мабуть, соцмережі набридли, а кращої думки, як подзвонити мені, у неї не виникло. Ми трохи покепкували один з одного, були уточнені і так уже точні плани.

Далі я майже заснув на черговій розповіді про якусь битовушну проблемку. Хвала небесам, у мене сіла батарея. Взагалі мені подобається з нею розмовляти, та сьогодні був не її день. Котяче муркотіння, стан невагомості після сауни, трохи пива – і я поплив у легких обіймах сну.

Мене несло через простори всесвіту у повному забутті. Було так приємно не відчувати нічого, так, наче нікого і нічого навкруги – є лиш ти один в неосяжному просторі без вимірів і часу. Так я і похропував в такт телевізору і котячому мурчанню. Спав глибоко, як убитий. А під ранок приїхав знайомий Харлі, він заїхав аж у саму кухню – замість дверей чомусь була срібна брама.

- Хай! Як справи?

- Мік! І тобі гарного настрою! Та, наче живий, тільки якось гострота відчуттів притупилась! Ніби все є, все так, як треба, а все одно не так!

- Ростеш на очах! – засміявся він і додав, – ти починаєш розрізняти!

- Шо розрізняти? – запитав я з подивом.

- Чорне від білого, справжнє і несправжнє. Раніше воно все у тебе було сіре, – Мік аж око прищулив з цими словами, – і зі мною так було, я знаю як це!

- І як?

- Поживеш – дізнаєшся. Самурай повинен пройти свій шлях сам, – і знову розсміявся.

- Шоб кудись іти, треба хоч напрямок знати. Я навіть не догнав, шо я там почав розрізняти, а ти з самураями розходився!

- У мене був рок-н-рол і багато ціп. “Всё приходящее – уходящее”, а рок-н-рол залишився зі мною назавжди і я йому не зраджую. Це мій шлях, яким я йду, – він перейшов з жартівливого на досить серйозний тон.

- Отак, ти завжди прийдеш, нагрузиш, а мені потім кубік-рубік складай. Не можна хоч раз сказати по-нормальному?!

- Ні, бо ти не зрозумієш і залишишся сліпцем, який тільки й уміє, що скиглити. До того ж так не цікаво!

- А мені, блядь, цікаво! – у мене аж слина вилетіла з рота.

- Краще бути злим, ніж скиглити, – знову засміявся Мік!

- Вибач, не хотів тебе образити!

- Я не ображаюсь! Головне, що ефект досягнутий, – і єхидно добавив: I don’t give a shit! Я – це ти, одна із твоїх сторін, ти просто так мене візуалізуєш. Ображатись на себе – це тупняк. А, згадав, я з ФЕНом на днях бачився, прикольно відірвались.

- Де?

- Твою ж мать, коли ти почнеш ставити привильні запитання, га? – Мік розсердився чи зробив вигляд.

- Я з Сімою на днях зустрівся.

- Ти ж казав, шо там вже крапка.

- Я ж і кажу, не так все якось. Живу, наче в дежавю, – я сидів біля Масяні, розміром з слона, і помітив це щойно.

- Завжди ти поспішаєш, наче голий женитись. Я уявив себе голим в Рацсі: – дивись…

- Куди? – перебив я.

- Ні, краще слухай, так, послухай і вибери правильну музику!

- Рок-н-рол?!

- Ти шо поц? Я звідки знаю, шо тобі правильно?– засміявся знову Мік, – кожному своє.

- Іди своєю дорогою, бла-бла!

- Ти з володарями резинових паличок і срібних браслетів будь обережнішим. У них розуму менше, ніж у твого… О, бля, а чим це ти його нагодував? – Мік також помітив Масяню.

- А цього разу ти чого заїхав? – запитав я, наче нічого і не було.

- Це правильне запитання!

- Ну, так...?

- Знову ти, як сліпе кошеня. Я ж сказав: це правильне запитання, от і шукай відповідь.

- Та ну тебе!

- Не мене, а тебе, пам’ятаєш?

- Пам’ятаєш, – промимрив я, – що шукати, де шукати, для чого шукати?

- Ти мою ціпу тут не бачив?

- Бачив, на люстрі повісилась!

- І хто її туди повішав? – знову засміявся Мік, – не бзди, всьому свій час.

Його байк видав скажену мелодію, зоряний пил окутав мене і котом.

- Можна запитати?

- Ні, того не треба, то дурня, – Мік перекрикував Харлі.

- А…

- А це – це те, що треба! – з цими словами його Харлі перегнав швидкість звуку. Від Міка залишився лиш примарний слід губ із висунутим язиком.

Я хотів запитати про Сіму, що в ній не сподобалось Мікові, бо якось не надихала вона його чи що. Значить треба взяти з собою гітару. Що він там казав про музику? Масяня дивився на мене своїми здоровенними очима і муркотів. А потім встав і сказав, що на Харків уже приїхали і час прокидатися.

Я відкрив очі і побачив Барбару. Вона сиділа в мене на ногах і гладила кота на моїй спині. Було таке відчуття, наче таскав цукор у мішках всю ніч. Мала сказала, що під ранок я бурмотів про якихось самураїв та музику. “Яку музику?” – я одразу прокинувся. Барбара махнула рукою і показала пальцем кругові рухи біля виска. Вона дивилась на мене, наче я накурений в хлам.

Мама чи то не побачила, чи то я так міцно спав. Не чув як вона пішла на роботу, хоч мала сказала, що прокинулась саме від її крику на мене. Знову ці скажені психоделічні сни, задовбали вже. Барбара довго сміялась з розповіді про моє сновидіння, особливо з частини про кота. Запитала, чи часом не дунув перед сном вчора. Добре, що хоч у когось все гаразд. Моя сестра виросла пацанкою і всі проблеми спри­ймала, як хлопець, із здоровою мірою похуїзму. В обмежених кількостях — прикольна річ, дозволяє не робити з мухи слона і взагалі полегшує проблеми та їх сприйняття.

Це така сама штука, як секс: його нема, а хочеться. Чим більше бігаєш, носишся з цим питанням, тим менше шансів знайти когось. В тебе наче на лобі написано, кожний твій рух, кожне слово виказують твоє перегріте бажання. Але достатньо хоч на годинку відволіктись від цих нав’язливих бажань і просто розслабитись – все приходить само собою, наче так і має бути. Я теж сповідую цей життєвий принцип, та деколи пробиває на якусь дурню. Тоді і виникає найбільше проблем, вони навіть ще і не виникли, а ти вже, наче ошпарений, носишся: а як це, а що ж далі?!

Хтось колись казав, що думки – це не просто електричні імпульси в мозку. Чим більше про щось думаєш, тим більша вірогідність того, що це трапиться. Ти ніби притягуєш події до себе. Думка, випущена на волю, матеріалізується і повертається до тебе подією. Тому я вирішив не забивати голову дурницями, а думати лиш про хороше. Так чи ні, а все буде саме так, як і має бути, кожний крок вперед веде за собою наступний, і так до кінця. А в кінці кінців – знову початок, такий собі кругообіг руху. Без руху нема життя, бо життя – це і є рух.

Такі прогресивні думки зранку псують апетит. Я поділився ними з Барбарою, вона не вірила, що вчора я не користувався розширювачем свідомості. Я б, може, і не проти, та ще не встиг завітати до знайомих бариг. Хоч маршруток і “KFC” у нас нема – поки що! Та цих продавців настрою – вдосталь, можна трохи б і відстріляти, а то геть страх втратили.

Треба вже якось і про подорож згадувати, а то все в останній момент – тоді доводиться бігати, як пораненому у попу індіанцю. Вночі хтось мені ще й телефонував. Я подумав про Сіму, але згадав, що то була Марічка.

Перші справи мають бути першими – набрав Перчика. Альона умудрялась проглядати конспект і говорити зі мною. З розмови було зрозуміло, що вона морозиться. Їй мама сказала, що я їду до нареченої, і вона буде лиш заважати – ну, типу свічку там не треба тримати. Але ж саме для цього я її і запросив. Мені довелося пояснювати це Перчику ще добрих пів години. Альона навіть встигла дочитати свій конспект. Нарешті вона остаточно вирішила поїхати, навіть погодилась забронювати квиточки на потяг.

Люблю подорожувати потягом, випадкові знайомі – каталізатор щирих розмов, з ними можна погомоніти про будь-що.

Дзвінок до Марічки знову відкладався на невизначений термін, я згадав про друга Колю. Мала навідріз відмовилась коментувати вчорашні Сашині пригоди з моїм дружбаном і при цьому істерично сміялася. Цікавість – це така погана штука, що я не витримав і пішов до Колі, то була нетелефонна розмова.

Мій Друг, як завжди (а це десь останні чотири місяці), робив – нічого. На якомусь будівництві під Києвом непогано зрубав капусти: дача депутата, здавали мідь на лівака. Тепер основною його трудовою діяльністю було поїсти і дивитись телевізор, а тут засада – пульт зламаний. Інколи йому доводилось навіть виходити в магазин, це вже коли справді ні в кого не було часу збігати за пивом. Не часто випадають такі депутатські дачі.

Я попав якраз на трапезу: передобідня розминка яєчнею з жареним салом. Колін батько казав, що його легше вбити, ніж нагодувати. Ми чемно обмінялися привітаннями, й мене люб’язно запросили на сто грам. Довелось відмовити господареві: розмова мала бути серйозною і напруженою, до того ж не п’ю до обіду.

Друг Коля ламався, як целка-патріотка. Сталося щось неприйнятне для його чоловічої гідності. За дискусією час скотився до обіду, а прогрес, як у негра в попі – і ніч надворі. На стіл упала самогонка і вареники з картоплею та грибами. Те пійло – непогана сироватка правди, та й від таких делікатесів відмовлятися – не по-людськи це. Збирались культурно, а як тільки Коліні батьки розбіглись хто куди – вийшло, як завжди. Ми у цей вечір пристойно деградували у розвитку. Принципи (та які там уже принципи!), треба ще добавити. І координація рухів хоч і порушена, але граційна.

Гарно посиділи. Навіть не пам’ятаю, як до дому добився. А, ні, таки пам’ятаю: мене Коля на скутері закинув, по дорозі ми два рази упали. Збирались усі двадцять, та вийшло лиш два. Зима, дирчик і два п’яних тіла – хіба не дебіли? Зате було смішно, а мій друг Коля помандрував далі і не до кого-небудь, а до Саші! А що він там збирався зробити – це ребус.

Після першої пляшки сором, наче рукою, зняло. Коля розповів про лихо, яке його спіткало в той злощасний вечір. Вийшло так, що коли вони усамітнились, йому чомусь захотілося орально (презервативи забув). Саша була дівчиною з не дуже великим досвідом у цих справах, тому без запобіжника ні-ні! Все почалося з хард петингу, на цьому мало й закінчитись. Але перед тобою неписаної краси дівчина, трошки соромлива, що ще більше додає інтриги, гаряча і спітніла, на ній – майже нічого. Ти точно знаєш, що вона тобі по-справжньому подобається і, судячи з безладу, який коїться навкруги, ти їй – також.

Їхні руки піднімалися вверх і вниз, були там, де не треба було бути при такому розкладі. Губи обмінювалися гарячими поцілунками, потім він спустився нижче і ще нижче, і ще трошечки, і поцілував її не в губи, не в груди, не в животик, і точно не в коліно. Ну, і так довго-довго. У неї затрусився таз, стиснулись стопи та заніміли пальці на руках, аж в очах потемніло. По Саші розлився чистий вогонь – вогнище, животик судомно трусився, аж подих перехопило. Вона ще ніколи так не кінчала, і взагалі – за все її скромне статеве життя її лише раз довели до такого стану. Та той раз, порівняно з цим, ну, так собі! Цього разу навіть Запорожець обігнав би BMW. Після цього мій друг чекав відповіді, а дочекався лишень скромної й соромливої посмішки. Ще Саша сказала, що таке з нею вперше і на емоціях побігла до туалету.

Це удар нижче пояса, в самісіньке «его». Він відлизав, а йому так нічого і не вломилось! Самолюбство було задіте, ще й так глибоко, що далі нікуди. Хлопець наважився таке зробити. Та за це ще при житті пам’ятник треба ставити. Виходить, коли дівчина робить мінет, всі до цього так звикли, що це просто мінет. А от якщо все навпаки, і друг задовольнив свою подругу язиком, про це ніколи і ніхто не повинен дізнатись. Якось не прийнято про таке розповсюджуватися, хоча попліткувати про вчорашній трах – це богоугодна справа.

Я його запитав, чому він париться? Цій дівчині ще ні з ким не було так добре, Ти зробив з нею таке, що ніхто до нього не міг, і їй сподобалось. Де тоді проблема? Ну, відлизав, з ким не буває, точно будеш знати, що кіндер не стане сюрпризом. За Сашою не постоїть, вона була там і захоче туди повернутись. А людина, яка з цим асоціюється запитав – це ти, і у тебе є всі шанси показати і розказати, що там і до чого. А я подумав, там справді щось страшне сталося!

Воно і сталося, тільки зранку: все боліло і скрипіло. А ще знеболювальне переставало діяти, видно не так смішно ми й падали, як здавалося. Мене окутав стан повного внутрішнього безладу. Барбара зверху глузує, мама дивиться, наче не на рідного, друг Коля поза зоною досяжності. Хоч кіт мовчить. Зранку навіть дід прибіг давати настанови та читати лекції про здоровий спосіб життя. В один голос з мамою кричать, щоб я женився! А що змінюється, як в паспорті штамп з’являється? Людину змінюють події та зустрічі з іншими людьми. Мама послала мене куди подалі з цією філософією, Барбара продовжувала сміятися в рукав, щоб і їй не дісталось.

Я так вчора відпочив, що потребував термінового відпочинку далі. Так і проспав весь день. І, як завжди, ввечері почав крутити світом і рідними, коли збирався до Альони, а тут ще Коля з’явився. Його вигляд нагадував мене в обід. Мій дружбан виглядав змученим і зовні, і зсередини. З його розповіді я зрозумів, що нічого не зрозумів. Він і сам, певне, не все розумів, бо мало що пам’ятав.

Друг Коля пригадав, що Саша була, значить вона вийшла до нього! А далі він просто прокинувся вдома і що там сталось – повна амнезія! Це його страшенно мучило, значить по-справжньому запав. “Нащо ти взагалі під градусом поїхав, дурко?” – на моє скромне запитання відповіді у нього не знайшлось. Може, там нічого і не сталося жахливого, але Саша не відповідала на дзвінки пів дня, і всі спроби вибачення, якщо є за що, були марні.

Легше до Памели Андерсон додзвонитись, ніж до неї – Сашуля з телефоном не сильно дружить. Так було і перед поїздкою в баньку. Барбара може перевірити: динамить вона Колю чи ні. Він, мабуть, того і прийшов. Мала збила з мене ще одну поїздку на дискотечку за допомогу і набрала свою подругу. Саша і цього разу не відповіла. Це трохи скрасило переживання, але до повного одужання все одно не дотягувало.

Я порадив купити квітів, і чим побільше, та, наче нічого не сталось, піти до неї. Лиш для хоробрості цього разу обмежитись м’ятною жуйкою. “І де я б… тобі в грудні квітів візьму? На вулиці мороз, аж все квадратиком стало!” – нервував Коля.

Так, з квітами взимку у нашому мегаполісі туго, є тільки штучні, та й ті – у вінках на похорони. Доведеться їхати в сусіднє містечко, там є квітковий ринок, зустріч із Сашою точно переноситься на завтра. Понервується трохи і перестане, завжди переставав, а цей раз чим особливий? Може, у Коляса все по-справжньому?

Мала ще раз спробували знайти Сашу в стільниковій мережі, та, очевидно, вона цього не хотіла. Коля побажав мені гарно провести час у горах, ми обмінялися люб’язними анатомічними назвами на прощання, і він без ніякого ентузіазму погріб заливати знеболювальним нерви, хоча, може, і додому. За декілька днів такі зміни! Гарний каблук у дівчини, а, може, – це просто кохання? Не знаю, в таких речах не розбираюсь!

Час збігав, а я ще не зовсім готовий і забув зняти гроші, доведеться просити у Барбари. Знову попаду на щось! О, так, тепер я був їй винен ще й похід у кіно з подругами, ну, це вже в столиці. Треба взяти гітарку, Мік щось казав про правильну музику.

Зранку мала з мене сміялась і жартувала, що моя гітара замінює мені дівчину, мама дала останні настанови, як поводитися з протилежною статтю. Ну, вперед, на мене чекає Вінниця, а потім – і Карпати. Ніколи там не був, а завжди хотілось!