Фарби на папері
Юрій Корецький
І випалю я крапку на папері, І розведу, як фарби, ту сльозу, Яка так гучно виє поміж стелі, Й відчую лоскіт горя досхочу. Очі твої витліли, як полум'яний жар, А твоє серце - тому таки свідок, Що розлетілося на друзки, мов кохання чар, Що більш мені належати не будуть. Ці золотисті коси, що осява мій день, Тепер тьмянітимуть на згадці про минуле. І сміх від наших довгих теревень Тепер секретом стане незаснулим. Раніш голубки туркотіли гучно, При зустрічі забувши про проблеми, І змахом крил кохали незабутньо, А я писав про них поеми... Та час жорстокий магію розвіяв, І тих голубок розділила тьма, Ми більш ніколи так кохать не будем, Ми більш у це так сильно не пірна... І випалю я крапку на папері, І розведу, як фарби, ту сльозу, Яка так гучно виє поміж стелі, Й відчую лоскіт горя досхочу... 29.09.19 Присвячено_тій_самій_
2019-10-02 17:37:07
4
0
Інші категорії
Філософські Соціальні Для підлітків Ода Для дітей Радісні вірші
Інші поети
sophie kunn
@sophie_kunn_qun3
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
6078
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12724