Леся Українка писала, що листи про її нерозділене кохання завжди пахли гнилими трояндами ...

А чим же пахнуть твої?

Та й взагалі чи пахнуть твої листи? Ти ніколи їх не писала ... Лише поодинокі спогади в моїй голові взагалі доводили факт того, що ми з тобою існували. Хоча навіть просто існування наше було таким нікчемним. Адже я не потрібен тобі! Тай ти ніколи не була моєю ...

Ти виховала мене, змінила. З ніг до голови ... Перевернула мою свідомість. І залишила. Тут. Одного. Ну і спасибі, мені не потрібно більше. Я дуже гордий, щоб пустити тебе знов у своє життя. Чим же пахнуть твої рідкісні, відправлені по інтернету, листи? Вони пахнуть зрадою, пахнуть чужими дотиками. Тією маленькою чорною укулєлє. Вирізками з книг і дешевим вином. Тобі все одно, адже так? Для мене твої листи завжди пахли вогнем. Я боюся його і зараз. Але в твоїх руках полум'я ніколи не здавалося таким страшним. Відчувати, як я втрачаю тебе, ще не знайшовши, було набагато страшніше ... Я любив тебе, правда любив. А ти лише гралася з моїм серцем. Шкода, що я був такий дурний. Як ти думаєш…?

Скільки квітів загнило в моїй душі? Ціле море .... Вони з'явилися там, всередині, розриваючи моє серце вщент. Я помер. Давно помер від ханахакі. Мої руки все ще пам'ятають твої, як і губи, як і пам'ять. Я пам'ятаю... Все пам'ятаю.

Час. Він нікого не чекає, розумієш? А ти лише частка розбитого серця, нічого більше, але і ні шматочком менше ... Відчуваєш? Немає часу, просто немає часу. Вибач, час розлучитися ... Назавжди, люба моя.

Прости, я зустрів її. Ту, що можливо колись теж залишиться лише піщинкою спаленого в попіл серця. А поки, а поки її листи вже пахнуть гойдалками і романтикою дощів. Я бачу в її очах, порожнечу. Вона ніколи мене не полюбить. Але чомусь саме з нею, я не боюся цього. Я щасливий коли вона посміхається, просто як і всім бажає мені "добраніч". Сподіваюся, що вона буде щаслива.

Сподіваюся, її серце буде цілим.

А листи все так же пахнути дружнім теплом. Мені б лише тільки мовчати, тримати всі почуття в собі ...

Не дати зіпсувати, втратити, те, що вже маю.

З нею у мене є час. З нею у мене є сенс.

Адже вперше моїм сенсом життя стала чиясь посмішка кожен день ... Чиїсь обійми і поцілунки в щоку.

Я вмираю. Знову вмираю від ханахакі.

Але заради ... Заради запаху цих листів.

Заради тої людини, що погодилася залишитися другом на все життя. Я готовий. Все змінити.

Все воно пройде, переболить ... Колись і я знайду щастя, а поки. Я ж художник, я поет, моя місія лише доносити свої думки людям.

Пам'ятаєш як пахли твої листи? Я більше не пам'ятаю ...

Вчора я помер, сьогодні воскрес. Колись це все одно станеться.

А поки я просто пишу. Закохуюся з головою.

Пишу листа про те, чим пахнуть чужі послання.

Але нікому ніколи не будуть потрібні мої ...

Вибачте, мені погано ...

Ваші листи пахнуть трояндами.

Гнилими трояндами, як писала Леся Українка ...