2В
Рептилоїдна шльондра прямує на Марс. З нею келих вина та у сумочці ягідний "Winston"
З декольте випадають купюри в парфумах. Дарма вона любить на ребрах своїх в'язкий присмак.
На землі вона перша хто може піти, наплювавши на місяць, що зручно вкладуть на коліна.
В неї майже ніколи немає прямої мети. Бо водитися з цим до похмілля сумнівно.
Всі хто був біля ніг не загадає простеньке ім'я, тільки очі змії та цілунки з смаком барбарисок.
І чому вона іноді виє до хрипу сумна та чому бачить сонце, здебільшого, знизу.
Рептилоїдна? Наче. Засиналося зручно завжди, коли пальці в волоссі залишалися більше хвилини.
Вона марила небом, хотіла пірнути туди, але мрії сідали важким болем на лагідну спину.
Десь там оберти міряли зорями вік, де повітря немає, лише ганчірки з оксамиту.
Там немає імен, а тим паче, чужих брудом змащених рук та очей від паління розмитих.
Там червона земля, що не в'яжеться з білим сухим, не працює сумлінно одна з десяти запальничок.
Може там є кіно? Чи маленький, омріяний Рим? Чи там буде життя до відвертого звичним?
Що там носять вночі, коли стрілки збігаються вбік? Як балакають люди, можливо, знайомим івритом?
Вона бачила стільки, що кожен би, певно, звик до відвідин психолога кожного літа.
Її пестили морем з, блискучих від світла, вітрин. Намагалися вкрасти до себе. Вічність
Вона наче пігулка для тих, хто блукає по світу один. Хто забув що буває з холодним січнем.
Рептилоїдна? Майже. Зведена нанівець. Повернеться в минуле, сягне без причин до пекла.
Якщо є невагомість, то певно, і є кінець. Вона звикла дивитись на людство зверхньо.
З часом майже згадала своє ім'я та навчилася жити з сумнівним змістом.
Марс чекає, вивчену з А до Я. Ту що любить вино та треклятий "Winston"
З декольте випадають купюри в парфумах. Дарма вона любить на ребрах своїх в'язкий присмак.
На землі вона перша хто може піти, наплювавши на місяць, що зручно вкладуть на коліна.
В неї майже ніколи немає прямої мети. Бо водитися з цим до похмілля сумнівно.
Всі хто був біля ніг не загадає простеньке ім'я, тільки очі змії та цілунки з смаком барбарисок.
І чому вона іноді виє до хрипу сумна та чому бачить сонце, здебільшого, знизу.
Рептилоїдна? Наче. Засиналося зручно завжди, коли пальці в волоссі залишалися більше хвилини.
Вона марила небом, хотіла пірнути туди, але мрії сідали важким болем на лагідну спину.
Десь там оберти міряли зорями вік, де повітря немає, лише ганчірки з оксамиту.
Там немає імен, а тим паче, чужих брудом змащених рук та очей від паління розмитих.
Там червона земля, що не в'яжеться з білим сухим, не працює сумлінно одна з десяти запальничок.
Може там є кіно? Чи маленький, омріяний Рим? Чи там буде життя до відвертого звичним?
Що там носять вночі, коли стрілки збігаються вбік? Як балакають люди, можливо, знайомим івритом?
Вона бачила стільки, що кожен би, певно, звик до відвідин психолога кожного літа.
Її пестили морем з, блискучих від світла, вітрин. Намагалися вкрасти до себе. Вічність
Вона наче пігулка для тих, хто блукає по світу один. Хто забув що буває з холодним січнем.
Рептилоїдна? Майже. Зведена нанівець. Повернеться в минуле, сягне без причин до пекла.
Якщо є невагомість, то певно, і є кінець. Вона звикла дивитись на людство зверхньо.
З часом майже згадала своє ім'я та навчилася жити з сумнівним змістом.
Марс чекає, вивчену з А до Я. Ту що любить вино та треклятий "Winston"
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(3)
2В
Куріння вбиває🗿🚬
Відповісти
2022-10-24 10:55:59
1
2В
Це стиль блять 🥶
Відповісти
2022-10-24 11:24:18
1
2В
Мені шкода стало головну героїню... Це ж треба, щоб так зачепило🫣
Відповісти
2022-10-24 15:26:00
1