Почуття
Аліна
Стерпиться – злюбиться, так не буває, Серце холодне наврячи ростане. Наврядчи на шкірі з'явиться тремтіння, „ Почуття з'являться” — це є брехня! Життя без любові не несе чудеса, Скільки не глянь у не ріднії очі. В них не знайдеш теплоти ти на двох, Тут навіть розум втомився й затих. Тут не допоможе ні ласка, ні сміх, Якщо дотик морозний, як сніг. Руки чужі, різнії мрії, Ні, не розпустять в серці квіти! Скільки не думай, різний сюжет, Затишок і комфорт, а любові, на жаль, нема! Пр просто є своя людина і не своя, Як не крути, вона не стане рідною...
2018-08-24 18:26:32
3
0
Інші вірші поета
Мамуся Заповіт Учителя Тишина... — Це...
Інші поети
-Rayures
@Catalina_P
Харука Танака
@Shadow_of_flowers
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
45
9
2385
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10904