Зимовий ліс був засипаний снігом. Цей чистий та білосніжний елемент покривав землю немов покривало, яке накидає матір на свою дитину, яка заснула.
Під снігом, а додатково ще й під землею у своєму барлозі мирно собі спав величезний ведмідь. На його хутрі був візерунок - це була немов велетенська біла сніжинка на чорні землі. Сам її власник мабуть і не підозрював про подібний каприз природи, й спокійно кожної зими лягав у сплячку.
Хоча мабуть, як для істоти, яка була частково символом зими, а ще частково завжди мала частинку зими зі собою це було абсолютно нормально. Але, як для грізного хазяїна лісу - це була велика слабкість. Адже під час сну була ідеальна нагода позбутись грізного противника чим могли б користувались його природні вороги. Але таких насправді немає, адже вони практично не мають природних ворогів.
І ось, ці величні, водночас й пухнасті, хазяїни лісу хоч і можуть виглядати грізно, чи то скоріше й виглядають грізно - але незважаючи на це все не має ворогів. На відміну від людей, які маючи грізний вигляд можуть не тільки відштовхувати людей, але й провокують деяких на відкриту або й приховано агресію.
Можливо, з часом, до них доходить інформація про те, що такі люди - просто великі, грізні ведмеді, які незважаючи на свій вигляд мають добре серце, але й при цьому вони можуть бути справжніми хазяїнами "хащі" в якій ви в даний момент знаходитесь.