Двадцять четверте
Працюю. Починаю кашляти, з'являється нежить. Точно захворів. Хлопці кличуть, попоїсти. Радію що вже скоро кінець зміни. Нарешті. Працюю задля моєї жіночки, найпрекраснішої дівчинки в моєму житті. Я вже говорив як її кохаю? Третя сорок ранку, робота кипить. Відчуття температури, починає боліти голова, запаморочення. Що зі мною? Що сталося? Невже...
Війна. Почалась війна. Паніка. А як там батьки ? Дідусь з бабусею, що з ними ? Прилетіло. Немає світла. Чутно звуки вибухів. Мене звуть у підвал. Спустився. Моторошно. Страшно. Не розумію що відбувається. Немає зв'язку, ледве пробивається. Вибух. Десь поруч. Намагаюся зателефонувати, марно. Треба якимось чином їхати додому, збирати речі, вивозити батьків та дідуся з бабусею у безпечне місце. Товариш їде на машині. Підвезе. Не можу в це повірити, одні руйнування, за що? Дим. Вибухи. Сирена. Поліція. Швидка. Пожежники. Діти. Крики. Біль. Сльози. Втрата. Горить будинок, той що поруч, треба скоріше забирати речі, їхати до рідних. Дзвінок. Ви вже поруч? Добре ! Збираймось їдемо в село, там буде спокійніше. Але... Я не можу її залишити, як я міг забути ? Вона не виходить на зв'язок. Дзвінок. Гудки. Дзвінок. Тиша. Ви їдьте, я залишусь. Я залишусь ! Я не покину її ! Вибух. Знову поруч...
В руках автомат, військова форма. Вони вже поруч. Стріляй! Є ! Мінус один ! Ми дуже радієм. Підбили танк. Йде бабуся. Дала поїсти. Вдячні їй дуже. Дитинка подарувала браслет. Дідусь запропонував самогон. Дякую батьку, не треба, залиш. Вибухи всюди, і всюди є дим. Їдемо далі. По позиціях! Швидко! І ось вже вони. Чекаєм на вас. Постріл. В глазах потемніло. У вухах свистить. Впав на спину. Невже мене вбили? Наді мною схилився товариш, і щось бурмотить. Але, я навіть не відчуваю болю. Це так дивно. Вже зовсім темно, і вже не свистить. Я загинув.
Пробач моя люба, що не захистив. Але ж я тебе так сильно любив. Моя Україна, кохаю тебе, і мрію в найкраще. Вірю в нашу перемогу. Вірю в тебе, моя люба, ти все витримаєш. Але я не зміг. Пробач. Пробач що так мало допоміг.
Війна. Почалась війна. Паніка. А як там батьки ? Дідусь з бабусею, що з ними ? Прилетіло. Немає світла. Чутно звуки вибухів. Мене звуть у підвал. Спустився. Моторошно. Страшно. Не розумію що відбувається. Немає зв'язку, ледве пробивається. Вибух. Десь поруч. Намагаюся зателефонувати, марно. Треба якимось чином їхати додому, збирати речі, вивозити батьків та дідуся з бабусею у безпечне місце. Товариш їде на машині. Підвезе. Не можу в це повірити, одні руйнування, за що? Дим. Вибухи. Сирена. Поліція. Швидка. Пожежники. Діти. Крики. Біль. Сльози. Втрата. Горить будинок, той що поруч, треба скоріше забирати речі, їхати до рідних. Дзвінок. Ви вже поруч? Добре ! Збираймось їдемо в село, там буде спокійніше. Але... Я не можу її залишити, як я міг забути ? Вона не виходить на зв'язок. Дзвінок. Гудки. Дзвінок. Тиша. Ви їдьте, я залишусь. Я залишусь ! Я не покину її ! Вибух. Знову поруч...
В руках автомат, військова форма. Вони вже поруч. Стріляй! Є ! Мінус один ! Ми дуже радієм. Підбили танк. Йде бабуся. Дала поїсти. Вдячні їй дуже. Дитинка подарувала браслет. Дідусь запропонував самогон. Дякую батьку, не треба, залиш. Вибухи всюди, і всюди є дим. Їдемо далі. По позиціях! Швидко! І ось вже вони. Чекаєм на вас. Постріл. В глазах потемніло. У вухах свистить. Впав на спину. Невже мене вбили? Наді мною схилився товариш, і щось бурмотить. Але, я навіть не відчуваю болю. Це так дивно. Вже зовсім темно, і вже не свистить. Я загинув.
Пробач моя люба, що не захистив. Але ж я тебе так сильно любив. Моя Україна, кохаю тебе, і мрію в найкраще. Вірю в нашу перемогу. Вірю в тебе, моя люба, ти все витримаєш. Але я не зміг. Пробач. Пробач що так мало допоміг.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(2)
Двадцять четверте
Починаючи читати я неочікувала такого... Я вражена. Люблю короткі історії.
Позбавлена художніх описів твір все ж наповнений переживаннями, а завдяки коротким реченням відчувається динаміка, та в останній частині деяке нагнітання (це плюс, якщо що). Я дійсно вражена, бо твір із сенсом, що я дуже ціную. Спочатку хотіла зауважити, що надто якесь одержиме кохання у нього, але у кінці зрозуміла...
Мені сподобався наявність епіграфу. Щей такого чудового, котрий одразу передає атмосферу...
Дякую вам за можливість перед сном прочитати такий чуйний твір... Я ледь не заплакала у кінці, якби сліз залишалось...
Я одночасно люблю такий стиль написання і одночасно він мені хаотичний, однак у цьому творі я не відчувала дискомфорту від цього.
Відповісти
2023-02-11 23:10:27
1
Двадцять четверте
Неймовірно зворушливо...
Відповісти
2023-03-05 21:25:08
Подобається