Микола Мотрюк
2024-05-11 09:37:00
Думки вголос, Особисте
Свята для нас втратили свою вагу... кожен день однаковий... лопата, автомат... Ти завжди йдеш туди, будучи готовим не повернутися... а приходячи з роботи, глушиш пережите алкоголем... або тупо дивишся в стіну... З кожним наступним разом надії все менше... Ще рік тому всі кричали про перемогу... зараз їх вже не чути... з фанатичних оптимістів вони перетворилися на зневірених, втрачених, понурих песимістів... їхні очі не горять нічим, вони порожні, позбавлені життя... І постійно перебуваючи в такому колі, ти не помічаєш, як стаєш таким самим, як і вони: люди позбавлені надій, мрій, почуттів... це живі мерці...
Ми розуміємо, що в нас катастрофічна нестача людей, чого на превеликий жаль з боку противника не спостерігаємо, однак, ми не залізні, і кожному потрібен перепочинок... він необхідний, бо людська психіка має свій ресурс і свої межі... Люди божеволіють, втрачають контроль, гублять (вбивають) один одного (побратимів)... Жодних відведень, відновлення... нема нічого...
Прошу вибачення за те, що не привітав з Великоднем... був на роботі...
Одна надія на Бога...