До місця призначення, а саме квартири, молоді люди дісталися відносно швидко. Федір радів, що вже стемніло, і всевидющі бабусі не помітять його з цією кульгавою дівчиною. Вже дуже не любив він осудливих поглядів, хоч і не подавав виду. За всю дорогу вони не зронили ні слова за винятком: "Обережно тут люк" і "нам на право".

Миттю відчинивши двері і пірнувши всередину, господар увімкнув світло і запросив увійти свою супутницю.

- Вибач, тут трохи безлад, я сьогодні не чекав на гостей, - на що дівчина лише презирливо хмикнула. Яка їй різниця, що тут коїться. Хоча...

- Де я можу привести себе до ладу, - знімаючи взуття, запитала вона. - Що ти вилупився? Ванна де?

Дотя чухав потилицю, нерозумно дивлячись на її рівні ноги:

- А чому ти кульгала? - ляпнув він те, що крутилося в нього на язиці. - Хоча вибач не моя справа.

Олена стрибнула від сміху, показуючи зламаний каблук, треба ж хлопець міг подумати, що... "Офігеть, ні, нормально? Що тільки, він про неї подумав!" - збиралася розлютиться вона, але дивлячись на його збентеження, передумала.

Він різко розвернувся і пішов, залишивши її одну в коридорі. "Та гарненький прийомчик. Дивний хлопець - дивний прийом - дивна я. Машка буде довго сміятися, коли я розповім про це," - роздивляючись квартиру, думала гостя.

"Ну, а взагалі тут цілком пристойно. Ремонт, звісно, старенький, але орендоване житло я бачила і гірше. Тут не здається все обшарпаним. Та шпалери трохи вицвіли, точніше колір їх уже не розрізниш, клеїли, напевно, ще в минулому столітті. Хоча, тоді вони і новими виглядали дико. На підлозі постелений лінолеум і, судячи зі стану - йому набагато менше років, ніж шпалерам. Старі, пошарпані меблі мають досить гармонійний вигляд. Але де ж він подівся. Раз так, не стояти ж мені на вхідному килимку вічно."

- Гей, слухай, ти де там подівся? З тобою все гаразд? - відчиняючи одні за іншими двері, підвищивши голос, сипала запитаннями Альона.

- Та так, так, так. Нормально, пішли я тебе проводжу ось-ось вона тут. Ванна. Я тобі ще й рушник принесу, чистий, тож не закривайся. Добре? Я на хвилину, - тараторив він, вилупивши очі, попутно згадуючи, чи є в нього ще чисті рушники, - і ось тут халат, мамин, є. Якщо захочеш, можна переодягнутися, а то вигляд у тебе ще той, звичайно. Ну все, я побіг за рушником. Одну хвилину. Ой. Зачекай, я ще руки не вимив, - відсторонюючи гостю вбік, говорив він.

За ті кілька хвилин, коли Федір зник з поля зору, квартира значно змінилася і тепер мала охайний вигляд. Добре, що перед тим, як піти в магазин, він виніс усі порожні пляшки. Хоча з одного боку йому було байдуже, що думає саме ця дівчина, але йому було важливо справити гарне враження на всіх. Звісно, він міг швиденько прибрати все, доки та була б у ванній, але почуття сорому за розкиданий одяг не дало йому про це навіть подумати.

Вбранню Олени, звісно, дісталося. Вона із задоволенням зняла з себе липкі речі, і упевнившись, що є гаряча вода, пірнула під душ. Її потішила наявність шампуню "Ромашка" - ось тільки мити ним голову вона не ризикнула. Хіба мало для чого його тут використовують. Тому після душу вона насолоджувалася приємним ароматом "Nivea Men", який виходив від вологого волосся.

Загорнувшись у рожевий байковий халат трохи вище коліна, Олена витратила не менше півгодини, щоб відіпрати йогурт. Ось тільки висушити одяг і встигнути в гуртожиток вчасно, їй не вдасться. Буде урок на майбутнє. Переночувати б вона могла, звісно, і в Маші, тільки навряд чи та зрадіє потребі їхати за нею невідомо куди з іншого кінця міста, та ще й з оберемком одягу. Але подивимося. Може цей хлопець цілком адекватний. І запропонує залишитися. Це ж знайомий Михайла. Хоча дівчина була мало знайома що з Федею, що з Мішею, але в адекватності останнього не сумнівалася.

Ще раз поправивши на собі чужий одяг, вона тихесенько вислизнула з ванної кімнати. Господар квартири гримів чимось на кухні. "Чудово. Сподіваюся, він хоча б збагне напоїти мене чаєм. Оскільки свою вечерю я щойно ледве відіпрала."

- Привіт, що робиш? - запитала гостя. "Чорт який привіт? Що я несу? Хоча в принципі ми то навіть толком не знайомилися, та й не віталися", - втішала вона себе.

- Привіт, - безглуздо посміхнувшись, відповів хлопець. - А тобі личить. Рожевий. Я тут не знаю, ти їсти хочеш чи як?

- Ну... із задоволенням, звісно, ти ж мене вечері позбавив.

- Так я ж не спеціально. Сама за ріг сховалася. Я тебе не помітив.

- Дивитися уважніше потрібно куди йдеш. І все.

- Одягатися нормально треба! Теж мені замаскувалася в чорне в темному провулку, а я ще й винен.

- Та ти... Ти...

- Я.. Загалом, у мене кілька пиріжків ще залишилося. Можна картоплі відварити і котлети їсти. Ось. Картоплю я вже начистив.

- Добре, дякую. Давай так: Мир? І не повертаємося до інциденту. Добре?

- Добре, - полегшено зітхнув хлопець, широко посміхаючись, - а то ти ще надумаєш закінчити розпочате.

- Що?

- Так ти ж мене там мало не вбила.

- Ну все, все. Ми ж домовилися. Давай сюди поки що чай із пиріжками! - примирливо посміхнувшись і, ковтаючи слину, дивлячись на випічку, промовила Оленка.

Коли шлунок був наповнений солодким чорним чаєм і пиріжками з капустою, дівчина помітно повеселішала. Тепер співрозмовник здавався їй хлопцем із тонким почуттям гумору, досить ерудованим і гостинним. З чого б так? Але не малювати ж людину занудою, маніяком і найважливіше: нечупарою, коли збираєшся в неї переночувати. Усього-то на всього.

З розмови між жуванням пиріжків вона з'ясувала, що квартира дісталася йому від бабусі і він тут повноправний господар. А пиріжками його постачає мама. Сам хлопець займався комп'ютерами. Але що саме він робить з'ясувати так і не вдалося - занадто розмитими були відповіді. Та й небажання відповідати теж давало про себе знати. Ну й добре. Їй то яке діло?

Сама то тільки з ввічливості запитала, щоб підтримати розмову хоч якось.

З появою на столі вина розмова трохи пожвавилася.

Починаючи з банальних: "за знайомство", "за зустріч", "за мирне розв'язання конфліктів", молоді люди й не помітили, як спершу розговорилися, а потім і зовсім перейшли до високих матерій.