Настав день виписки.Аня вирішила не повідомляти чоловікові про це і зробити сюрприз,викликавши таксі вона із сином поїхала додому.Зайшовши в квартиру вона почула дивні звуки,які лунали з спальні.Вона зупинилася біля дверей і боялася їх відчинити,та все ж наважилася.Вона не повірила своїм очам на ліжку лежав її коханий синьоокий Ваня,і якась незнайома їй жінка,її зелені очі наповнилися сльозами,вона нічого не змогла сказати.
- Аню,кохана,це не те що ти подумала.-сказав Ваня.
- А що це Ваню,поясни,хоча вже й не треба.
- Повір я лиш тебе кохав і кохаю зараз,просто розумієш,на роботі з'явилася молода медсестра і все якось так несподівано сталося,між нами виникла пристрасть і все нічого більшого,я її навіть не кохаю.
- Розумію,звісно,розумію,але я одного не розумію,чого тобі не вистачало?-крізь сльози промовила Аня.
  Ваня нічого не зміг сказати.
- Чому мовчиш?-Я все ж робила для тебе,і для нашого кохання,ніколи не влаштовувала тобі скандалів,ніколи нічого від тебе не вимагала,завжди дбала про тебе,а ти,чим ти віддячив-зрадою?
- Пробач,благаю то була помилка,велика помилка.
- Ні це все,наше кохання вмерло,ти вільний,тепер біжи до неї.
- Але,як же наш син,я хочу бути з ним і з тобою.
- З сином захочеш зможеш бачитися,а з тобою я вже не буду,сина я вирощу якось сама,тож збирай речі і іди,прошу.
- Ти про це пожалієш,і колись ти будеш благати щоб я повернувся.
- Все сказав,а тепер забирайся з мого життя.
  Він пішов,а вона залишилася сама з своїм болем,єдиною розрадою тепер був син,тому вона повинна жити неззважаюч ні на що.
  А от для Вані життя закінчилося,того самого дня як він пішов від Ані.Вийшовши з квартири він був засмучений нічого перед собою не бачив,бо йому в голові досі звучали слова Ані і її плач,тому він потрапив під машину і загинув на місці.Бідолашна Аня це побачила у вікно,і хоча він її зрадив,вона всеодно його кохала,і коли вона побачила що він помер,то в неї в той момент неначе вирвали серце з грудей,їй здавалося що життя для неї скінчилося,але подивившись на маленького сина,вона зрозуміла що Ваня з нею,адже син-це частинка його.Минали дні і син підростав,у нього були такі ж сині очі,як у Вані,і кожен раз коли Аня в них дивилася згадувала його.
  Одного дня син спитав її:
- Мамо,а де мій тато,коли він прийде?
- Синку,поглянь на небо,твій тато зараз там.
- Це як,мамо?
- Розумієш тато став нашим ангелом-охоронцем,він завжди поруч з нами і оберігає нас.
- Матусю,але ж якщо він поруч,чому я його не бачу?
- Синку він в наших серцях,і хоча ми його не бачимо,але ми його відчуваємо,завжди про це пам'ятай.
- Добре,матусю,буду пам'ятати.
  Аня посміхнулася і з усіх сил обняла сина,підняла голову до неба і сказала:
- Дякую,що залиш частинку себе,тепер я маю для кого жити і кого любити мій синьоокий.