Початок гри
Я прокинувся через дзвінок мого телефона, взяв трубку і сказав
- Так, я слухаю.
– Ви мали бути согодні у нашому офісі о 9:35, а вже рівно 10:00, я змушиний нагадати, що заповіт треба утвердити согодні
- Та я в корку застряг,
Сказав я, тим часом наливаючи собі каву і застібаючи білу випрасувану сорочку.
- Добре, ми почекаємо вас ще 20 хвилин. До побачення.
–Так, тепер треба... Чорт, де ключі!? А, знову повертатись.
Говорячи під носа, вже за дверима своєї квартири, дуже роздратованим і втомивленим голосом, я хутко взяв ключі з кухонниго столу і вибіг зі свого підїзду.
І тут почалось: спочатку я пробіг між бабцями на лавці, між клумбами, деревами, пробіг ще 2 під'їзди, ось я вже біля парковки, і бачу, як мою червону розвалюху підпер якийсь джип.
Я підійшов і легенько постукав у вікно джипа, власник відкрив вікно і зпитав:
–Що надо?
–Вибачте, ви не могли б від'їхати?
–А чо?
–Ну, просто я поспішаю.
Вікно джипа закрилось. Навіть протягом 2 хвилин джип не від'їхав, і мені довелося бігти до найближчого метро.
Я сів на потрібну гілку і поїхав, час мене підтискав. Коли я вже забіг в офіс, мені зразу сказали:
–Ну, сідайте.
–Дякую.
Я з полегшенням зітхнув.
–Вам потрібно прочитати ці 3 сторінки і підписатись отут.
–Ага, добре.
Я швидко пробіг очима по документу, і підписався в зазначеному місці.
–Все?
–Так, тепер ділянка вашої пра–прабабусі ваша, вам нагадати адресу?
–Ні, дякую, не потрібно.
–Ну добре, до зустрічі.
–Ага, до зустрічі.
Я вийшов з кабінету і вирішив подзвонити своїм старим друзям, ми не бачились уже 5 років, мабуть, вони дуже змінились за цей час.
–Ало...
Довгий звук гудка.
–Так, я слухаю.
–Привіт, це я, Дімон, ще памя'таєш мене?
–А, це ти! Не впізнав, ну як життя?
–Добре, я тут спитати хотів, приїдеш на вихідних до мене на дачу?
–У тебе є дача?
–Так, це довга історія, так приїдеш, Джоне?
–Так, звичайно.
Окрім Джона я подзвонив Ліні і Сарі. Добре, що на цих вихідних у них усіх не було ніяких планів.
Коментарі