Вдих...
Діма: -То ми сюди навіщо приїхали, ґа?! Може вже нарешті вийдемо і посмажимо шашлики? Бо м'ясо вже скоро зіпсується.
-Ну добре, - мугикнув Джон.
- Але ми вугілля забули, треба буде в ліс сходити по дрова.
Джонова рука ковзнула у бік вікна, за яким виднівся красивий ліс. -То пішли, чого чекати.
-Пішли... Дівчата, ви з нами?
-Ні, ми тут краще посидимо, м'ясо замаринуємо, картоплю приготуємо.
-Добре, пішли, Джоне.
Двері надвір зачинилися. Ми почали пробиратися до виходу. Пішли до дороги у ліс. Там стояли красиві моцні дуби з зеленим густим листям. Стежка була вкрита маленькими гілочками, камінчиками, жолудями. Ми йшли і дивилися, де можна набрати якихось гілок, пройшли небагато. Ззаду ми почули якийсь шелест, озирнулись і в один голос сказали:
-Та то білка.
Через хвилину знову шелеснуло, потім ще раз, і ще. Воно наближалося, ближче і ближче. Ми вже не думали, що то якась білка. Почало швидко темніти, Джон подивився на годинник, була 13:00
-Та наче ще не має темніти!?
- сказав здивовано Джон.
-Мо’, на дощ збирається.
-Мо’…
Ми йшли далі й далі, пройшли небагато. Раптом за спиною щось різко пробігло.
-Та най його, що це таке!?
– злякано пробасив Діма.
-Мо’, чорт бігає?
- засміявся Джон.
-Перестань клеїти дурня. Агов, хто б то не був, виходь, чи ти злякався,ґа?!
Діма хутьком підняв з землі велику палицю і стиснув її обома руками.
-Так, офісний планктон, бери палицю і йди за мною!
-Дім, у мене ім’я взагалі-то є,
- невдоволено буркнув Джон.
-Ага, бери палицю, - наполіг я. Джон узяв палицю і пішов за мною назад до селища. Шелест мчав за нашими спинами.
-Так, Джоне, не обертайся, нізащо не обертайся!!! - закричав я.
-І зараз, ПОБІГЛИ! –я рвонув вперед, Джон швидко побіг за мною. Через хвилин 10 ми нарешті вибігли із лісу. Джон зразу впав, тоді присів на землю.
-З тобою все добре? – спитав я, віддихуючись. -Так, добре. - Він встав і ми пішли додому. Дорогою нам трапився якийсь сорокалітьній чоловік. Я запитав його:
-А у цому лісі водиться багато всякої дичини? – говорив я серйозно, спокійно, наче воно мене й справді торкало.
-Не ходіть туди, хлопці, ви молоді, тільки жити почали, нехороше то місце. Багато людей той ліс забрав вже, років 7 туди не ходять, а ті,хто ходять, не виживають.
-А чого?
-Не скажу, я й так багато розповів, не треба вам знати. Але на вулицю вночі не виходьте, як темніє то вона біля хат лазить. І вікна завішуйте.
На цому розмова закінчилсь. Коли ми зайшли до хати, побачили що двері на дах були роздряпані виликими кігтями і… зубами? Пішли шукати дівчат. Вони сиділи в своїй кімнаті під ковдрами. Ми приготували їм чай і заспокоїли. Почали розпитувати, що сталося, але дівчата не хотіли відповідати. Нарешті Лілі сказала:
- Ми хотіли на вулицю вийти, подивитися, де ви і .... Побачили, що двері на горище відчинились. Ну, ми і пішли їх закрити. Думали, що просто вітер, але... Лілі аж затремтіла від страху.
- Те, що ми бачили, воно... воно там живе. - Що живе !? - здивовано перепитав Джон. - Воно. Вони себе Темними називають,
- сказала Лілі і ще сильніше закуталась у ковдру. Сара додала:
- Ці Темні, ну... вони неживі наче, але рухаються, і дуже швидко. Добре, що вони не змогли вийти за двері. Ми неабияк здивувалися цим словам.
- Ми бачили їх, мабуть, - зауважив я. Наступного дня ми вирішили їхати здвідти, але машина не заводилась. Дивилися і мотор, і насос, і інжектор. Ніяких проблем наче не було. Тоді пішли розпитувати сусідів і дізнались, що за кілометр від нас є СТО. І звичайно, нам довелося тягти ту машину. Коли приїхали, автомеханік перевірив усе і сказав:
- Та все працює, машина, як новенька.
- А якого вона не їде!?
- Та не знаю, жодних поломок немає.
- Зрозуміло, а може автобус десь тут ходить на місто?
- Дак є, на зупинці біля магазину о 07:00 кожен день стоїть.
- А сьогодні вже більше не йде?
- Ні, не йде.
- Добре, дякую.
Ми забрали валізи і речі з машини. Коли прийшли додому, то взагалі не знали, що робити. Ще день в цьому проклятому місці вони не хотілося лишатися й миті. Увесь день вони просто ходили по дому. Ввечері, коли полягали спати, за зачиненими на замок дверима на горище почало відбуватися щось дуже дивне...