Ми вернулись в епіцентр і почали збирати речі. 

Чого ми маємо їхати?

(Надя)

Бо невідомо , що воно вміє. І краще нам буде втекти , бо може початись великий і страшний бій. Я своє все зібрав ви як?

(Жека наготувавши велику сумку)

Я з ним згідна хочу побачити його друга самотнього.

(Оля посміхається)

Не вийде. Тебе заберуть для того , щоб вивчала те яйце. А ми тікаємо.

(Жека закинув свою і Надіну сумку в машину)

Ну і тікайте звідси.

(Оля не задоволено)

Жека і Надя поїхали до станції Підзамче в центрі Львову і там сіли у вагон простої електрички і почали рух. Жека встиг налаштувати певні шляхи тому не боявся , що кудись не туди поїде. Як виявилось ця зараза встигла не далеко , але пройти за межі Львову. Тому вирішили скинути бомбу повторно. Всіх евакуювали. Після хімічної бомби там не лишилось нічого живого. А те невідоме сховалось теж невідомо де. Ми двоє сіли в електричку і почали їхати в місто до друга. Але той монстр , теж почав бігти за нами ставши на всі кінцівки і став похожим до тварини. Електричку вже важко зупинити , тому тікати було важко. Всі населені пункти були попередженні і ховались. Але той монстр біг і біг. Не втомлюючись і не зробивши жодної помилки в бігу. Жека забіг в останній вагон і почав від'єднувати його. Він від'єднав його завдяки невеликій вибухівці і коли вагон полетів монстр просто минув його. Жека посміхнувся і дочекався певного моменту і від'єднав усі вагони по черзі. Монстр минув усі вагони крім того , що їхав вперед. Одним своїм щупальцем він схопив вагон і знищив об землю. Монстр підійшов і обнюхавши вагон розізлився і почав бігти назад. Він по черзі розкривав вагони у наших пошуках. Але не найшов. Ми були в останньому вагоні. Хоча це і було ризиковано , але це був ждиний варіант , як від нього відірватись. Жека знайшов автобус і перемістив всередину все потрібне і давіть дрона після чого поїхали куди треба дуже далеким шляхом від потрібного.Продовжувати шлях буде важко , бо ми вийшли біля Красного. І звідти без навігатора пробувати доїхати до потрібного міста. На диво всі міста наче пусті. Коли ми заходили в магазини і домівки , то всіх людей покривало великими черв'яками наче вони в коконі. Ми не заважали їм і їхали куди потрібно. Скоро було чути вибух досить великий і масштабний. Після цього знову сіли в автобус і поїхали. Нам було важко їхати. Морально і фізично ми були втомлені. Я ще тримався , я сам для себе знаходив сили , коли розумів , що сумів вберегти її. Більшу частину їжі з запасів давав їй , бо голод зник. Відчуття не було зовсім. Хоча інколи замість сну втрачав свідомість. Але ми не суміли приїхати. Монстр знайшов нас швидше.