Логіка

Євген Мазурок

Ми всі знаємо слово логіка. Але ніхто. Чуєте? Ніхто нею не користується. Я повсюди бачу людей , які так рідко включають логіку перед вибором чи дією чи словом. Постійно дивлюся за ними. Вони сваряться між собою , як звірі. Пробують показати себе , як когось. Хочуть більшого ніж можуть. Але не все це мене бісить у них. ВОНИ, НАЗИВАЮТЬ МЕНЕ, ПСИХОМ, ТОГО ХТО КОРИСТУЄТЬСЯ ЛОГІКОЮ. ТІЄЮ СІРОЮ РЕЧОВИНОЮ В ГОЛОВІ. І їм не подобається , те що я їм кажу. Вони не признають помилок. Не хочуть зрозуміти , що вони не праві. Вони не можуть логічно подумати. Ніхто з них не розуміє логіку. Вони всі лише хочуть бути в центрі уваги. Вони нічого не пам'ятають. Вони нічого не знають. Вони ніхто. Вони прості пустоти. Нічого не варті. Нічого не маючі. Нічого , що могло б їх врятувати. Нічого , що пов'язане з істинним значенням слова "Людина".

2020-12-21 14:17:14

3

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

desperation

Тільки сильні правду визнають, А тормоза дно прочищують) Взагалі, розумію цілком, аналогічна ситуація, яка наболіла

Відповісти

2021-05-14 10:36:40

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4573

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12049