Момент життя
Євген Мазурок
Момент життя я пам'ятаю Коли образ тримав я повно На батьків і родичів своїх Але стався роковий момент. Він пішов Пішов назавжди. Мій вчитель , друг і батько. Пройшовши місяць я згадую момент. Згадую його і не можу стримати я сліз. В момент всі мої образи стали димом. Все злість перетворилася в печаль. І в пам'яті відбиток вогняний лишився назавжди. Я згадую їх лиця. Лиця його друзів , родичів , товаришів. Ті сльози ту печаль я відчував їх на собі. Пройшов лиш місяць , а момент не покида мене. Тепер вертаючись з навчання я приїду з відкрити руками. Створити момент радості для неї. Самої в одній хаті. Скажу я друзям щоб сказали вони всього лиш раз :"Вертайся по скоріше" , "Я тебе люблю". Бо буде той момент коли вони вже не почують. Як би ти горло би не рвав. Крізь сльози би кричав. Немає часу на сварки. Немає часу на образи. Збережіть момент радості своєї. Збережіть для них себе. Створіть момент радісної миті. Момент хорошого життя.
2021-09-03 16:46:41
2
0
Інші вірші поета
Смертельна мелодія Кажуть :"Чоловіки не плачуть" Хмурна погода Відрізані від істини
Інші поети
ArDen
@ArDen
Vinay Deshlahare
@avin_rafael
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4969
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11527