Тьма

Євген Мазурок

Наступить темнота. Ніхто там вижити не зможе. Бо всі бояться що згасне їх ліхтар, Але насправді там великі чудеса. Це як вночі . Поки тримаєш світло при собі, Нічого ти і не побачиш. А я іду по темноті під небесними світилам вночі. Не страшно мені йти , бо не існує кращого світила ніж перемога над страхом темноти. Збагнувши це ти відкриєш світ прекрасний . Всі думають , що тьма це непередбачуване зло зі страхом. Насправді воно так лише тоді , коли світло захопило ваші очі. Ви бачили , щоб люди через темноту лишались зору , чи отримували рак? В темноті ми самі собі ворожі. При світлі всі ворожі нам.

2019-12-19 19:48:37

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

nastusa_girl

Класс

Відповісти

2020-04-22 17:37:01

Подобається

Інші вірші поета

Шизофренія Слух тіла Смертельна мелодія Відрізані від істини

Інші поети

Юлія Мушак

@yulia_mushak

ulia_sapphic

@ulia_sapphic

Veronika Yupyn

@Veronika_Yupyn

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

1976

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12129