2.
"Що тут відбувається? Хто кричав?" - спокійно промовив мій батько.
" Молодець! Вже дочку навчаєш весь непотріб додому зносити! - не втихала мама, - все життя прожили з тобою як бомжі, зносиш і зносиш старий мотлох додому! От навіщо ця скрипка? Ти не знаєш, хто був раніше її власником. Може за цю скрипку багато людей вбили, може вона нещастя несе за собою!"
" Не смій!!!" - закричала я. Це було так неочікувано для батьків і для мене самої, що я відчула, як в мене пішли мурашки по шкірі.
" Не смій - вже трохи заспокоївшись, продовжувала я, - віриш, мені всеодно, що ти думаєш, мені навіть буде всеодно, якщо ти повикидаєш всі мої речі. Але скрипку не смій зачіпати! Це неможливо пояснити, проте я відчуваю: ця скрипка незвичайна, вона жива, вона має душу."
Почувши ці слова, мама нічого не сказала, лише вийшла заплакана з кімнати.
Я розуміла тоді, що сильно образила найдорожчу людину, хотіла попросити пробачення, проте на все треба час.
Я ніколи не могла пояснити для себе те, чому моя мати так ненавидить старі речі. Може вона має рацію? Та ні... Не може такого бути... Це все побрехеньки старих людей, які наївно вірять у всяку маячню.
А якщо ні?
В голові двоїлось.
А скрипка дивилась на мене з - під ящика і ніби казала " Спасибі".
" Молодець! Вже дочку навчаєш весь непотріб додому зносити! - не втихала мама, - все життя прожили з тобою як бомжі, зносиш і зносиш старий мотлох додому! От навіщо ця скрипка? Ти не знаєш, хто був раніше її власником. Може за цю скрипку багато людей вбили, може вона нещастя несе за собою!"
" Не смій!!!" - закричала я. Це було так неочікувано для батьків і для мене самої, що я відчула, як в мене пішли мурашки по шкірі.
" Не смій - вже трохи заспокоївшись, продовжувала я, - віриш, мені всеодно, що ти думаєш, мені навіть буде всеодно, якщо ти повикидаєш всі мої речі. Але скрипку не смій зачіпати! Це неможливо пояснити, проте я відчуваю: ця скрипка незвичайна, вона жива, вона має душу."
Почувши ці слова, мама нічого не сказала, лише вийшла заплакана з кімнати.
Я розуміла тоді, що сильно образила найдорожчу людину, хотіла попросити пробачення, проте на все треба час.
Я ніколи не могла пояснити для себе те, чому моя мати так ненавидить старі речі. Може вона має рацію? Та ні... Не може такого бути... Це все побрехеньки старих людей, які наївно вірять у всяку маячню.
А якщо ні?
В голові двоїлось.
А скрипка дивилась на мене з - під ящика і ніби казала " Спасибі".
Коментарі