Мореас Фрост
БЛУКАЮЧА ХВИЛЯ
Пароплав Головного Героя, несподівано різко вирвавши
з контрактних лісових перевезень, спритно завантажили
металопрокатом і направили в південну частину Японії,
у порт Кавасакі, що у Внутрішньому Японському морі
Частина 2. Призначенням на Кавасакі
Сусідка наша дорогоцінна - прегарна і вся така розкоса і хитрюща Японія - вже давно і потворно тріщить від наших непристойно нав'язливих поставок лісу. Заполонила ним безрозмірні склади по всій своїй острівній території, за найскромнішими підрахунками, років десь на 25 - 30 наперед, а, подейкують, навіть і більше. Свої-то ліси стережуть, як зіницю ока. Усе правильно. Це ми, такі простаки, все тягнемо і тягнемо їм його з уже давно місцями неабияк облисілої уссурійської тайги. І ніяк не вгамовуємося у своєму злочинному марнотратстві. І змушені віддавати цим хитро зробленим самураям за сущу безцінь! Буквально задарма! Бо вони вже почали крутити носом, і далі збиваючи ціну на наш добротний, безцінний ліс. Або ось подавай їм колоди, ну, тільки такого-растакого розміру по довжині і ніяк не тонше по діаметру, та ще й не аби яких порід, а особливих, рідкісних, цінних. Прикро, бездарно грабуємо наших нащадків, вирубуючи все живе на корені, безоглядно розбазарюючи з молотка. Річки он всі по-обміліли в Примор'ї. А, якщо на ділі, то більше-то особливо й нічим приторговувати з ними, такими вибагливими і заповзятливими, як це не прикро і не сумно констатувати. Ну, там рУди наші деякі цікаві, рідкоземельні ще в пошані в них, алюміній привізний з-за Уралу... Але тільки готовий їм подавай, у зливках. Коротше, ресурси різні цінні. Здебільшого стратегічного плану. Але все одно на пальцях перерахувати можна. Зате нам дуже, ну в край як потрібні їхні розвинені високі технології. Приміром: високолеговані тверді сталі, ті ж труби великого діаметру для нафти-газу, сучасні електронні системи, включно з побутовими, автомобільна і спецтехніка, нарешті!.. Ну, і всяка інша ширвжиткова нісенітниця! На тому стояла раніше і продовжує триматися тепер наша державна машина в плані міжнародної комерції - грабуй себе, щоб чужі боялися!.. Я вже мовчу про нескінченні дармові поставки різного добра нашим численним політично заангажованим голозадим «друзям вірним», по всьому світу розкиданим, що тільки вчора з пальми впали!.. Але це вже не зовсім по темі.
Загалом, замиготіли, як у тому дитячому калейдоскопі, на нашому «лісовому» шляху всілякі різні японські порти і портишки зі своїми колоритними такими казковими назвами, типу Утіура, Саката з Ніігатою та інші «ура», «ата» і «акі» на кінці - це ті, що навпроти, якщо дивитися безпосередньо від нашого узбережжя, елементарно Японське море перетнути, якихось півтори доби ходу до них. Або ось ще варіант коротший, на ближньому до нас північному острові Хоккайдо, приміром, Хакодате або Томакомаї з Мурораном та іже з ними. Ну, і трохи довше шлях тягнеться, якщо пройти через ту саму Сангарську протоку між центральними островами і далі на південь спускатися - до тих портів, що по інший бік країни Вранішнього Сонця. До речі, саме там, на східному узбережжі, якраз розкинулися найпотужніші їхні промислові й торговельні центри, і всі суцільно по береговій лінії розташовані. Вони ж і культурні. Ну, а оскільки ці хибні кабальні довгограючі контракти з довжелезними нулями підписано, то ми і продовжуємо методично закидати їх відмінним стройовим лісом-кругляком усіма звивистими узбережжями, як то кажуть, за гранично примітивним принципом, який вони ж безсоромно не приховують: «вже по самісіньке не можу, але беру все одно»... Логіка будь-якому школяреві зрозуміла. Хто ж від кулястої дармівщини, що падає з небес просто в руки, начебто само собою, навідріз відмовлятиметься?!... Ось вже хто про свої майбутні покоління зацікавлено замислюється! Звісно, за таких відверто райдужних для себе, шалених обставин і за нашого злочинного містечкового підходу цілком можуть собі дозволити довгостроковою перспективою потурбуватися. Во, стратегія у східних буржуїнів!.. Та, загалом, й у інших будь-яких мастей не в міру розторопних і заповзятливих заморських торгашів!.. Ось у кого зовсім би не завадило нам повчитися ділової хватки і спритності! Та хоча б які не було маломальські інтереси свої зберегати вряди-годи, а не одномоментну копійчану вигоду вивуджувати, розбазарюючи направо і наліво запаси добра народного, які не скоро поповнюються.
Однак ось якось зовсім несподівано, це в нас часом буває, іноді раптом різко трапляється, відірвали нас на деякий час від перевезень горезвісних дарів тайги. Мабуть, куш підвернувся куди солідніший, не порівнюючи з контрактною лісовою зобов'язалівкою! Таке частенько на практиці відбувається. Великого буржуйського гасла «гроші правлять світом» і в нас ніхто не скасовував. Тут же швиденько і завернули нас порожняком у північний порт Хакодате, що на згаданому острові Хоккайдо, якраз у самій Сангарській протоці. Завантаживши під жвак важким металопрокатом, відправили призначенням саме в ті благодатні краї, ближче до південних районів Японії, що на тихоокеанському узбережжі, а конкретно в Токійську затоку, в їхню знамениту конгломерацію Токіо-Кавасакі-Іокогама.
... Прокинувся я після нічної вахти в настрої напрочуд бадьорому і веселому. І це був уже розпал дня. Обстановка за бортом - найсприятливіша, чудово війнула весною. І не подумаєш навіть, що ще трохи більше доби тому за вікном, ні, за ілюмінатором, звісно, стіною стояла сутінкова хмарність і характерна, як для місцевої зими, мерзосвітна дощова вогкість. Але ж спустилися на південь всього нічого, на якихось пару сотень миль. Ось вони - японські контрасти, чудеса природні погодні! Однак у цьому випадку - з приємних. Везе ж цим япошкам - більша їх частина у вічному літі живуть! Здавалося б, широта - трохи нижче Ялти, а такий погодний контраст із неприємним, з пронизливим вітром і холоднючим Владивостоком! Та хоч із тим же згаданим Хоккайдо!..
Сказати, що Тихий океан на нашому шляху проходження був зовсім вже тихим, можна, звичайно, але з невеликою натяжкою. Хвилювання моря так собі, ніби як легке погойдування - метра два-три хвилею віддає, з вітерцем невеликим, але навіть по-літньому теплим. Цілком стерпна комфортна травнева погода з чистим блакитним небом і яскравим ласкавим сонцем. Що ще треба для нормального життя і чудового настрою?!... Одне слово - розслабуха!
Я теж так вважав, як зазвичай, перебуваючи на переходах між портами в післяобідній час на своїй законній денній вахті - на робочому місці в радіорубці. Ось і зібрався виглянути назовні, щоб у перервах між сеансами зв'язку поніжитися в променях лагідного травня і злегка розім'яти ноги на крилі містка. По-іншому це означає: коротаючи час, ковтнути кави, а також пальнути і перекинутися розмовами з другим помічником (у нас ходові вахти з ним збігаються по годинах, і денна, і нічна). І в сприятливо теплу погоду за спокійного режиму плавання можна сміливо вдаватися до балаканини на відкритому крилі містка з «ревізором» (ходове неофіційне морське прізвисько другого помічника капітана). Зовнішні двері радіорубки якраз і виходять завжди на ліве крило штурманської палуби. Бо так уже повсюдно повелося, під час проєктування суден, саму радіорубку неодмінно розташовують на лівому борту. А завжди налаштований на хвилю виклику і небеспеки, або по-іншому на частоті 500 кілогерц, радіоприймач в радіорубці, виведений на певну гучність (це наша свята обов'язкова умова - слідкувати за ефіром, щоб сигнал біди - SOS не пропустити!), цілком прослуховується навіть на пристойній відстані, не кажучи вже про крило містка в безпосередньому сусідстві. Тут, у принципі, навіть на палубі досить тихо. Гуркіт з машинного відділення долинає, звісно, і сюди, до крила капітанського містка, але лише злегка позначаючись. Напевно, щоб штурманам і радистам не забувалося, що судно все ж на ходу. Але це - жарт. До того ж і ілюмінатор радіорубки на додаток відкритий навстіж. Тому, як і належить, за дружніми розмовами, і вахта йде веселіше, і радист, можна сказати, без відриву від «виробництва» її пильнує. По-свійськи, ніби одним вухом. Ну, будемо говорити, за умови, коли у нього є така можливість.
А вона в мене реально з'явилася. Щойно завершив черговий сеанс зв'язку з UFL (позивний порту Владивосток), позбувшись вантажу кореспонденції (радіограм)різного призначення, що накопичився, і, ліниво потягуючись у кріслі, відчув цю саму потребу в розслабленні. Якраз навіть кава-тайм організувати з «секондом» (другий помічник капітана).
Так ось, у мене цю можливість відібрав мій перестрахувальник-ШРМ. Він піднявся до мене в радіорубку. Мабуть, йому зовсім не відпочивалося після ситного обіду. Коротше, потривожив він мене, а якщо висловлюватися точніше і дослівно - позбавив мене кава-тайму. Однак, якщо брати в глобальному масштабі, і як би це ні було прикро - однозначно підірвав мою нервову систему. Це я кажу в найпрямішому сенсі, у світлі майбутніх ахових подій як в океані, так і на судні, ну, і моїх прийдешніх нелюдських випробувань зокрема. Хоча, з іншого боку, мій начальник був буцімто і ні при чому. Хто ж міг знати, що там нам попереду доля готує?..
- Слава, ось що мене мулить... Згадай, після виходу з порту у нас на баку (носова частина судна) раз у раз барахлив зв'язок із містком. То йде, то ні. Причому в один бік. До баку команди проходять чітко, а сюди, на місток, часом сигнал пропадає. Щось там не того... Я ось тут по блоках «Березки» (суднова радіо-трансляційна установка) побіжно пошурудив - начебто все о`кей, проблем не виявив. Та й звідки їм там взятися? Найімовірніше, на «носі», конкретно в ящику поста, треба дивитися... І краще поколупатися там заздалегідь і у світлий час доби, погодься, а не тоді, коли смажений півник заспіває, а потім ще й тюкне... А раптом та ж фігня виповзе по приходу в порт?..
- Так, я теж чув, що «мастер» (капитан судна на морском жаргоне) щось там пихтів з приводу комунікації з баком (носова частина судна), і третій помоха мені жалівся на якісь негаразди. На мій погляд, все доволі просто - відволожилося обладнання в тій проклятій сльоті в порту? Десь явно герметика підвела... Погода ж, пам'ятаєш, яка мерзенна була в Хакодате?!... Що там може бути серйозного? Адже весь зв'язок, що з баком, що з кормою, по суті, на одних релюхах тримається. Сто відсотків, якась із них запаршивіла, злегка залипати почала. То спрацює, то замре...
- Згоден, звісно... Але все ж варто перевірити. Уже за добу прихід, до причалу відразу «прив'язуватися» будемо, і якщо нас знову смикати почнуть через цей зв'язок, то, сам розумієш, кеп точно оскаженіє. Ну, і, зрозуміло, з оргвисновками відповідними... За ним не заіржавіє... Тим паче що це твоє завідування. Тобі ж одразу і наваляє... До речі, я вже і гарнітуру мікрофонну замінив у третього помохи, про всяк випадок... Коротше, іди зараз бери її у нього і вирушай на бак, а я на містку побуду. Заодно і «повахчу», і «побдю» тут за тебе через відчинені двері. Але для початку випробуємо сам зв'язок, «в дудки подудимо». Загалом, іди, приєднуйся там... Так, і не забудь інструменти для розкриття блоку реле, ну, і набір самих релюшок прихопи з «ЗІПа» (обов'язкова скринька із запасним майном, яка додається до будь-якого обладнання). Коротше, для повного щастя і чистоти експерименту повисмикуй їх усі без розбору, загалом, міняй усе підряд, і всі справи. Нічого мигдальничати. Головне - не переплутай їх під час заміни. Потім уже якось сядемо, протестуємо, перевіримо кожну окремо - визначимо, які з них реально барахлять, відбракуємо...
«Ну що ж, ось тобі, В'ячеславе Павловичу, і повноцінна розминка під час вахти зорганізувалася. Покоротав час!.. Як то кажуть, на всі сто відсотків! Захотів - ну так на, отримай! Але це добре, що доводиться смикатися за рахунок урочного часу, куди ж краще, ніж у свій вільний мудохатися... Або не приведи господи вночі смикнуть за одне місце... - думалося мені, поки, виходячи з надбудови з повною кишенею релюшок і нехитрим набором інструментів, скорочував дистанцію до свого господарства на баку судна, на шляху відхоплюючи на повні груди найсвіжіше морське повітря. - Ух, погодка-то яка, на диво, шикарна, співати хочеться! Ще трохи - і літо майже! Напевно, в Кавасакі прийдемо, зовсім роздягнемося... Там же, всередині, в Токійській затоці, ще тепліше».
Ну, прямо як у тому смішному кіно, вустами його героя Віцина, що здуває шлейф піни з кухля пива: «Жити, як то кажуть, добре!...».
От якби тільки знав я, ну, хоч трішки, або хоча б здогадувався в той момент, до якого найжорстокішого випробування в ці хвилини невблаганно наближаюсь, з кожною прожитою секундою стаю все ближче до тієї реальної моторошної небезпеки, приготованої мені долею. Смертельної небезпеки!
Але поки я ні про що ще не відав, що там чекає на мене попереду, і ні про що не міг здогадуватися, тим більше про щось таке страшне для себе. І якби зараз можна було мрійливо припустити, що перебуваю я не за тридев'ять земель від своєї рідної домівки, на безкрайньому океанському просторі, й зовсім не кочуся хвилями в залізній «шкаралупці» над бездонною безоднею зі швидкістю 15 вузлів, а, припустімо, блаженствую десь на сущі, у якомусь райському її куточку, де трепетно пустотливо шелестять зелені листочки на деревах, безтурботно і радісно співають пташки і ніжно зігрівають землю ласкаві промінчики сонця з безхмарного неба, то я б, напевно, відчував себе точно так само, як і тут, і зараз. Загалом, як це не дивно, нез'ясовно ейфорично я почував себе у ці хвилини...
А біда тим часом невблаганно підкрадалася, з її фатальною невідворотністю...
Продовження в Частині 3...........