Мореас Фрост

                                               БЛУКАЮЧА ХВИЛЯ

                                   Частина 4. Злий Жарт Посейдона

    Відчуття Головного Героя, який ненароком потрапив

у смертельну водяну м'ясорубку на носі судна в момент

проходження смертельної хвилі реально вражає. Але це

ніби один бік події... А ось погляд на халепу, через яку

проходив сам пароплав, теж збуджує чималий інтерес,

навіть у самого потерпілого

     Ось що повідав мені наступного вечора після бурхливих подій, що відлунали, мій компаньйон Сашко, коли ми вже стояли пришвартованими до причалу в порту Кавасакі. Якраз випав вдалий момент скромно відзначити моє бойове «хрещення». Точніше було б сказати, друге народження. Усе те буйство стихії відбувалося на його очах, перебуваючи на капітанському містку, здійснювалося дуже динамічно і спресувалося менше навіть ніж у п'ятихвилинний відрізок часу. Наводжу все описане нижче в його інтерпретації і від його ж особи.

        А сталося все ось як…

                                              * * *             * * *             * * *

       - Нічого зрозуміти не можу, цікаво, що за хренотень тут така з'явилася на горизонті? Смужка якась темна!.. Але наближається поступово... Шуро, ти бачиш, трохи зліва за курсом? - Єгор, другий штурман, звертаючись до мене, схопився за бінокль, і, придивившись чіткіше, - мати чесна! Піпець якийсь... Це ж шалена хвиля незрозуміло звідки! Здається, влипаємо... Треба терміново шефа тормошити. На, поспостерігай поки що зблизька. На мій погляд, хвиля ця серйозніша, ніж може здаватися... До того ж фронт у неї довгастий, ніяк не встигаємо обійти маневром.

      І справді, те, що мені уявилося, виглядало доволі переконливо на тлі звичайних двох-трьохметрових хвиль, які здавалися дрібними і якими ми поки що успішно рухалися на своєму повному крейсерському ходу.

       У цей час «ревізор»* уже схопився за мікрофон, увімкнув трансляцію по судну.

        - Капітану, прохання терміново піднятися на місток! Дуже терміново!

       - Що за паніка, Іваничу? - не минуло й чверті хвилини, як «кеп» птахом впурхнув на місток, і одразу ж охопивши картину, - Ох ти ж, йоптіть-моптіть! Давай, терміново труби «штормове попередження» по судну для всього екіпажу! Задраїти залізом все, що можна і не можна по всій надбудові, до бісової матері! Назовні - нікому ні ногою! - «мастер»* одразу увійшов у класичну роль ватажка.

      «Другий» так і не встиг випустити мікрофон з рук. Пролунала чергова команда по всіх куточках судна.

      - Увага екіпажу! Позаштатна ситуація! Усім терміново приготуватися по-штормовому, закріпити штатне обладнання на своїх завідуваннях, задраїти ілюмінатори на металеві заглушки і вхідні двері в надбудову! Виходити на відкриту палубу категорично забороняється!

       На мосту стало помітно тісніше. На тривожні оголошення по судновій трансляції підбігли «комісар» зі старпомом і третій помічник із четвертим - молодий хлопець, щойно з морехідки, який робив свій перший рейс на посаді. Прибігли всі, хто мав доступ на капітанський місток. Але ось мені все ніяк не вдавалося вклинитися до капітана з твого питання. А час невблаганно йшов.

       - Старпом - по правому борту, «третій» - по лівому - перевірити на глуху задрайку ілюмінатори в каютах нижче головної палуби! Бігом, марш! А ти, Макарич, - звертаючись до помполіта, - бери «четвертого», терміново спускайтеся і в темпі вальсу прикривайте, де ще не закрито штатним залізом, усі ілюмінатори від першої і до третьої палуб надбудови. Насамперед у каютах лобової частини! Іваничу, дай зв'язок із машиною і не вимикайся з неї, попередь, що дуже скоро будемо робити реверс* на «повний задній хід», нехай будуть у сиюсекундній готовності! - і кеп знову включився на огляд у бінокль.

        - Машина - містку, відповідайте! - голос вахтового штурмана.

       - Машина на зв'язку! - незворушний голос стармеха. Він молодець, уже на робочому місці.

        - Готуйтеся до «повного заднього ходу»!

        - Зрозуміли! Готуємося...

       - Іваничу, до «телеграфу»*! - знову пожвавився капітан, і тут же, - «Стоп, машина!».

       На судні відразу запанувала неприємна тиша.

       Тільки тут в мене, нарешті, вийшло ввернути зі своїм «хворим» питанням.

      - Вікторе Миколайовичу, у мене радист зараз на баку, зв'язок із містком зібралися ремонтувати... А тут таке...

      - Што-о-о?! Твою матір!.. Цього нам ще не вистачало!.. Ну, ти мене дуже дивуєш, начальнику!.. - мастер виглядав вкрай розлюченим.

       - Може, дати йому команду терміново бігти назад?

     - Здурів, чи що?!.... Раніше треба було його повертати! Ра-ні-ше! Хвиля, вважай, уже під носом. Про що ти думав?!... Часу йому не вистачить. Поки він там збагне, що до чого, поки схаменеться, може й не встигнути добігти. А крил у нього немає. Не п'ятнадцять метрів дистанції долати, а всі п'ятдесят. Нехай навіть і не рипається! Терміново попередь про наближення хвилі! І нехай там зачепиться намертво за що-небудь. Глядиш, вистоїть твій радист. А ти моли Бога, начальник... На тобі тепер цілковита відповідальність за його життя! Станься з ним щось - і тобі не минути лиха! - і кеп знову переключився на обстановку навколо судна, власне, він із неї і не виходив.

       - «Повний назад»! «Другий», попередь «машину», ще належить різко стартувати до «повного вперед».

       Корпус судна, здригнувшись, помітно затремтів, намагаючись стримати інерцію важко навантаженого судна, що розігналося у своєму ході.

       Тим часом «картина» попереду вже прекрасно малювалася перед нашим поглядом. На центральному плані, звісно, була присутня хвиля власною персоною, з чітко окресленою досить глибокою западиною перед собою. Хвиля не була нескінченною по фронту. Але і обійти її навіть раніше, було немислимо. Не встигали зробити остаточний маневр. І тоді б точно потрапляли під неї бортом, однозначно ризикуючи перевернутися. Спочатку вона перебувала від нас приблизно за кабельтов (180 метрів), але щомиті й доволі швидко йшла на зближення з нами і вже була зовсім поруч. Не скрізь однорідної висоти. Вона постійно «грала», видозмінювалася. Наче жила своїм життям. Білясті баранчики на злегка нависаючому гребені її верхівки то утворювалися, то зникали. Ну, що та світломузика.

        - «Стоп», машина! - вибухнув черговою командою капітан.

     Тут він, як і раніше, продовжуючи буравити крізь бінокль відстань попереду судна, ніби розмірковуючи сам із собою, у гнітючій тиші, що настала, видав коментар привселюдно.

      - От же паскудниця яка! Зовсім не підкоряється загальному хору хвиль! Звідки її, чортівку, принесло? Та ще й із кандібобером - западиною по фронту. Сама-то хвиля, щодо штатних, начебто і невисока - метрів шість, ну, нехай сім. Але плюс глибина западини - всі десять виходить, вважай, якщо не більше... А в нас зараз борт у районі бака не вище шести. Підходимо на зближення під оптимальним кутом до неї. Це добре. Плавно вкочуємося в западину. Ну, а далі... Чую, спекотно буде... Хто його знає, як вона поведеться в момент контакту? Ех, як би все набагато простіше виглядало, якби порожні ішли або з чимось легшим, а не забиті залізяками по саме не хочу! Тепер доведеться «прошивати» її наскрізь, хочеш не хочеш... Адже дуже тяжко ми в осадці сидимо. Не встигнемо з глибини западини на її схил піднятися... По-любому підімне нас гребенем... Ну що ж, будемо таранити її трохи під кутом... Вдарить по морді, звісно, і, напевно, не погано... - і тут же, несподівано перервавши міркування, вибухнув черговою командою. - Тримати курс 10 градусів праворуч!

       Хвиля підкочувала вже практично впритул до корпусу. І вона в цей момент, як на зло, немов відчувши здобич, злобно ощерилася звіриним оскалом баранчиків на верхотурі гребеня. Навіть, здавалося, вона підросла у висоту, погрожуючи своєю багатометровою брилою носу пароплава, ось-ось готова навалитися на нього. До того ж ніс судна вже почав досить жваво завалюватися в глибокий провал западини з критично швидко наростаючим креном на лівий борт. Поверхня океану ніби приспускалася перед фронтом хвилі, і нас неминуче всмоктувало в цей неприродний, величезний провал.

     Тепер усі присутні мовчки, в напруженому очікуванні стояли, широко розставивши ноги і вчепившись у поручні приладової групи під лобовими ілюмінаторами. Немов глядачі на захопливому спектаклі, лише заворожено споглядаючи подію, що розгорталася перед нашим поглядом. А вона йшла за своїм неминучим і поки що не прогнозованим для нас сценарієм.

       І ось він - не довго чекали - різкий динамічний удар по носовій частині корпусу, в принципі, очікуваний - судно немилосердно здригнулося, по суті, на якийсь час втративши управління, його відчутно мотнуло в правий бік - увійшли в контакт із самим фронтом хвилі, натужно розпорюючи її, наче тупа голка тугу тканину, одночасно беручи на носову частину трьохметрового заввишки пласт її гребеня, хоча, напевно, він відчутно зріс у висоту, оскільки ми впали в западину хвилі. Попереду - щільна хмара бризок, і передня частина судна, вважай, до своєї середини, до самої надбудови, фактично відразу ховається в полоні масиву води. А далі, і весь пароплав притопнув на кшталт підводного човна, лише верхня частина житлової надбудови самотнім островом визирає з-під води. Хоча корпус уже ніби як випрямився по горизонту, і відчутний раніше бортовий крен пішов. Але дуже вже неприродно низько у воді перебуваємо. Бортів, звісно, не спостерігаємо. Та ми просто притопилися, солідно пішовши під воду! Вона гуляє кругом, подекуди, напевно, триметровою кулею. Але не просто гуляє. А шаленими багатотонними потоками вирів проноситься по палубі і кришках трюмів, розбиваючись каскадами бризок на високих рострах*. Гребінь хвилі, пронісшись передньою частиною головної палуби і докотившись до лобової надбудови, вдарив у неї, злетівши вертикально окремими самотніми язиками водяних лап до ілюмінаторів капітанського містка. А хвиля, обігнувши надбудову з обох боків, вирушила гуляти далі, в кормову частину судна. Що вона творила там, нам із меж штурманської рубки видно не було. Але корму пароплава повело, нехай і незначно, вправо, а ніс, відповідно, вліво, виводячи корпус у початкове положення. Адже до того фронтом хвилі нас злегка віднесло в бік. На якусь мить, мабуть, від пласта хвилі, що перемістився на кормову половину судна і піддавив його своєю масою, пароплав злегка підсів задом, зате підняв свою носову частину. Однак стало зрозуміло, найстрашніше вже, слава Богу, позаду.

       Поки що ми з невеликою швидкістю рухалися вперед за інерцією судна.

     «Тепер би спливти скоріше!» - так, напевно, подумав кожен із нас, що стояли у рубці.

    - «Повний вперед!» - зашився з черговою командою мастер, вчасно спіймавши момент стабілізації судна за горизонтом.

       І знову відчутне тремтіння в корпусі по-справжньому оживило судно, а ось і нарешті, хвала Всевишньому, борти пароплава почали підійматися з води. Плавно і повільно ми виповзаємо з підступної безодні, що засмоктала було нас. Ось що означає для судна позитивна плавучість (проспіваємо їй оду!). Тепер можна з полегшенням зітхнути під шум невгамовної води, що багатьма тоннами скочується з палуби до себе додому, в океан, через численні шпигати в бортах.

     А що ж хвиля?.. Вона, добротно прокотившись по нас, досить скоро помчала кудись у свою незвідану далечінь, швидко зникнувши за горизонтом. Може, і ще когось зустріне на своєму неправедному шляху... А може, сама собою затухне, розчиниться, так само несподівано, як і виникла звідкись, із нічого...

       На містку радісне пожвавлення. Нарешті і про тебе згадали. Це пролунала своєчасна турботлива команда капітана. Він якраз старанно розглядав тебе в бінокль. Але нам ти і так був цілком помітний. Ось тільки вигляд твій викликав деяке занепокоєння.

      - Боцмане, терміново організувати вилазку на бак! Доставити «марконі»* до мене в каюту! І лікаря не забудьте взяти із собою! - і, збираючись залишати рубку, вже звертаючись до вахтового штурмана. - Вийти на генеральний курс!

                                            * * *                * * *               * * *

    Вигляд у мене справді був неабияк пошарпаним. Зате живий і неушкоджений! Майже!.. І цей факт був відрадно приємний, насамперед, мені самому. Але спочатку я опинився у владі доктора, в його лазареті. «Проколов» мене ґрунтовно кількома препаратами, зокрема проти стовбняка, обробив рану і забинтував руку. Добре хоч постраждала не права, робоча, та, що телеграфним ключем володіє повною мірою. Шкіра на руці в місці мого захоплення труб була неабияк пошарпана ледь не до сухожиль, і боліла немилосердно. Однак крові не було. Як вона взагалі не зламалася там, на трубах?!... Дивно, але більше відкритих травм чи якихось ушкоджень у мене не виявилося. Ось тільки моє багатостраждальне тіло здавалося мені зовсім не моїм, і нило злочинно. Однак найдивовижніше було в іншому. Я просто обімлів, коли, перебуваючи на прийомі у доктора, уважно розглядав себе в дзеркало. Те, що рука була суцільним синцем, воно зрозуміло. Якби не вона, то, найімовірніше, на цьому світі я б вже не значився. А ось те, що вся моя спина і задня поверхня ніг були натурально чорного кольору, як у негритоса, повергло мене у відчутний транс!.. Ось це синячище, однак! Поставив-таки на мені свою печатку пустотливий Посейдон! Мабуть, наостанок, коли по-звірячому припечатав мене до перегородки у фінальному раунді свого дійства. О, діла які!..

       ... Рандеву з капітаном пройшло тет-а-тет і виявилося дуже гостинним. Осторонь стояв пристойно накритий стіл. Не на мою, звісно, честь. Для старшого керівництва. За загальну удачу. Мастер попросив показати йому мою багатостраждальну спину. Мабуть, лікар уже доніс. Довелося розповитися. Подивився, але нічого не сказав, лише кілька разів хитнув головою і язиком цокнув, ніби жаліючи. Потім налив мені повну склянку горілки і велів випити до дна. Звісно, я не став відмовляти йому в такій малості. Потім, коли я закусив, вручив мені ще дві пляшки з напуттям.

       - Тримай, марконі!.. Заслужив! Та й на користь піде… І запам'ятай цю дату! Вважай, що сьогодні в тебе ще одне народження! Відсвяткуй, а заразом і стрес загаси...

        Пройшовши у свою каюту, я, не роздягаючись, звалився в ліжко і проспав аж до самого ранку. Вахти за мене і за себе до самого приходу в Кавасакі само собою ніс мій начальник.

    Цього ж дня було проведено ревізію всього зовнішнього вигляду і господарства судна. Підсумки, втім, як і передбачалося, виявилися не дуже втішними. Покуражився Посейдон! Адже ніхто не був готовий до подібних ударів долі під час повсякденного переходу, по суті, у звичайних погодних умовах, які не віщували нічого надординарного.

     По-перше, вся палуба перед надбудовою була неприродно стерильно чистою. Ні єдиної бочечки, ні якихось будматеріалів, які у звичайному режимі судна, як правило, присутні у володіннях боцмана в різному асортименті. На баку зникли закріплені, як годиться, дві потужні в'юшки, з намотаними на них стометровими капроновими кінцями. Практично половина лівого фальшборта бака з п'ятиміліметрової сталі пригнута до палуби. Позрізало майже всі леєра огороджень і носової, і кормової частин. А що не зірвало, то ґрунтовно позагинало. Але ж вони зроблені з пристойного діаметра металевих труб і зовсім не тонкого сталевого троса. Уже цього переліку досить. Це, звичайно ж, сумно. Однак ось що мене вразило найбільше! Мною розкритий ящик з обладнанням для зв'язку з містком, який я зі своїм азартним начальником мав намір підшаманити, виявився невинно порожнім. Усе з нього змело начисто! Звисали лише обривки залишків кабелів. Також металевої кришки від ящика не виявилося на місці. Теж віднесло в океан. Але ж блоки обладнання наглухо пригвинчуються ще під час будівництва!.. Невже настільки занепало їхнє кріплення, що якоюсь хвилею, нехай і настільки лютою та цинічною, їх геть позривало?!...

       Залишився лише сам голий і хибний факт - покращення зв'язку із містком відпало само по собі. Тепер спецобладнання на баку потребувало капітального ремонту.

     Вивантажувалися ми у двох портах. Після Кавасакі, де скинули частину вантажу, перейшли в Йокогаму - тут рукою подати. А там і додому, порожняком, під майбутнє навантаження чергової порції лісу. Щоб знову влитися в лісову епопею.

   У порту Кавасакі капітану довелося замовляти у шипчандлера* і закуповувати два кишенькові портативні радіотелефони для переговорів «місток - бак».

   На переході додому кеп скликав командирську нараду. Проводили детальний розбір нашої минулої халепи. Популярно пояснив нам свої дії під час проходу хвилі.

    Оскільки ми були в повному вантажі (дуже важкі) і з мінімальною плавучістю (здатність пароплава у вантажі залишатися на воді), головне побоювання викликав сам момент контакту з фронтом хвилі. Тому й підходити до неї впритул треба було з мінімальною швидкістю і під певним кутом. А оскільки інерція навантаженого пароплава занадто велика, то гасити швидкість довелося різким заднім ходом. Якби в момент провалу в западину хвилі ми не зуміли збити швидкість, то через слабку плавучість так і пішли б, поглиблюючись, носом униз під воду під тим самим кутом, з яким входили. І тоді б ми вже тут не сиділи. От же яка стратегічна фіготень! Наприкінці наради капітан підбив остаточний підсумок.

    - І взагалі, товариші, з огляду на виняткову ексклюзивність і неординарність обставин, я вважаю нам усім просто пощастило. Адже ми перебували у вкрай серйозній небезпеці! Принаймні в моїй практиці цей феномен трапився вперше, і як поведе себе судно, а ще важливіше, подібний вал, навряд чи хто досконально знає... І, на наше щастя, це була не настільки велика хвиля, і що на рандеву з нами вона завітала в денний час. Ну, і, звичайно, хвала Господу, машина не підвела!..

       Тепер для мене все стало на свої місця. Реверси - ось причина тремтіння судна незадовго до того, як я відчув силу хвилі на собі - перехід на «повний назад» - швидкість судна гасили. Адже це - все одно, що коня на скаку зупиняти - неодмінно здиблюватися почне. Так і тут - неприродною сильною вібрацією корпусу маневр віддається...

       Блукаюча хвиля... Вона ж бродяча... Вона ж очманіла... Так, потрапили ми в халепу пристойну, і наскільки рідкісну, на стільки ж і загадкову за своєю природою. І поки що з досконально не вивченим механізмом утворення її на поверхні океану. Бо феномен цей зустрічається в морі вкрай рідко. Без перебільшення, хвиля-вбивця. До того ж така, що не піддається прогнозуванню у своїй поведінці.

       І, слава Богу, висота, а отже, і сила, і енергія «нашої» хвилі були відносно невеликі. Але ж, чув за розповідями, хоча, може, брехали, траплялися і куди більш серйозніші екземпляри. Проте все одно, зараза, безумовно, страшна! І краще б із подібними феноменами не зустрічатися нікому на своєму шляху! А вже якщо зустрівся, то вкрай важливо грамотно і культурно, а головне, вміло і безпомилково розійтися з нею. Помилок вона навряд чи пробачить...

*ростри - на сучасному судні поперечні надбудовні підвищення між трюмами,

                   на яких кріпляться вантажні стріли, механізми і такелаж до них.

*марконі - міжнародна кличка суднових радистів.

*шипчандлер - агент із постачання різноманітних припасів і матеріалів для

                   суден у порту.