Кар’єра дев’ятнадцятирічної письменниці йшла дуже непогано. Вона робила успіхи та пишалася собою. Хоча це все ще було не те, про що вона мріяла. А саме про видавництво. Їй хотілося побачити себе на поличці книгарні. І обов’язково зі своєю обкладинкою! Вона не могла дозволити нікому змінити малюнки, які вона робила. Найбільшим її страхом було те, що її візьмуть, а вона не зможе змиритися з цим і врешті відмовиться. Але видавництва її ніби не бачили.

Далі Анна закохалася у колишнього однокласника. У цей раз взаємно. І було усе: прогулянки під зорями, несміливі поцілунки, його злякані очі, коли він намагався запропонувати їй зустрічатися. Він тоді так хвилювався, що це передалося їй. Тоді вже кожен розумів, що кохає один одного.

Деякий час усе було, як у казці. Хоча вона пам’ятала про що подумала коли він їй тільки написав. Вперше. Це сталося за рік після школи.

«Вибравши його, я не зможу більше писати».

Вона не розуміла чому, але це була перша думка, коли вони тільки почали переписуватися. Він хвилював її думки ще у старших класах, і вони навіть танцювали вальс. Той вальс Анна хотіла б назавжди забути, наскільки він був дерев’яним.

Три місяці були майже ідеальними, а потім все пішло коту під хвіст. Сварки, її плач, поцілунки, вибачення, маніпуляції з її боку, його холодність. Вона сердилася, коли він ходив часто до друзів, або забував відписати, коли повертався.

— За три з половиною роки поки ми зустрічалися я майже нічого не написала. А потім ми сильно посварилася. І на наступний день він сказав, що між нами усе скінчено. Я ненавиділа ту станцію метро ще довго. Та заразом себе, бо я почала коїти щось страшне, щоб його повернути.

У неї увесь цей час так і не з’явилося друзів. Вона нікого близько не хотіла підпускати до себе. Їй було нормально, що друг та хлопець в одній людині. Хоча він так не вважав. І ось вона знов залишилася сама.

— Плюс до моєї самооцінки. Я через два місяці врешті перестала бігати за колишнім та познайомилася з іншим хлопцем у соціальній мережі. Він жив у моєму місті, був моїм ровесником, і на той час поїхав закордон на заробітки. Мені було так легко з ним розмовляти. Не знаю чого, але з хлопцями мені легше було відкрити душу. Виявляється я можу закохувати словами. А коли мене бачать вже цей ефект трохи спадає.

Вже навесні Анна поїхала до нього за кордон. Це було дуже сміливе та дивне рішення, бо до цього вона тільки й робила, що виносила мозок колишньому, коли він казав, що хоче поїхати кудись заробити грошей.

Саме у Чехії стався важливий етап її письменницької кар’єри. То був час пандемії. Друзів вона там не знайшла, але вже не хотіла розчинятися у коханні. Сконцентрувалася на книгах.

— Пізніше саме це моє бажання вилізло боком.

Мову Анна погано вчила, кому продавати книги не знала. Тоді їй на очі вперше потрапили письменницькі платформи де вона спробувала свої сили. За деякі з них вона вже не хотіла згадувати. Трошки побула на Wattpad, але там швидко розчарувалася у собі.

Несподівано Анна побачила відгук на платформу Surgebook та вирішила спробувати.

— Ти чув про таку? — спитала вона; хлопець кивнув.

Саме на Surgebook Анна відчула себе на своєму місці. Її книги почали набирати популярність та два роки поспіль ставали «Книгами року».

— Ще у 2016 мама казала мені починати писати книги українською. Але я відмовилася, бо думала, що ніхто те читати не буде. Мені не хотілося залишитися без читачів. При цьому я сама деякі книжки могла читати тільки в українському перекладі. А ще?… соромно зізнатися, я вже давно забула, як розмовляти, та писати українською. До 24 лютого. — з обличчя зійшла усмішка. — Як то кажуть, лягла спати двадцать третьего февраля, а прокинулася вже двадцять четвертого лютого.

Коли почалася повномасштабне вторгнення Анна прокинулася з високою температурою за тисячі кілометрів від дому. Вона не повірила, коли зателефонувала мати та сказала: «Почалася війна». Не вірила до того, як побачила перші знімки в інтернеті. Її рідному місту у перший день також дісталося.

Десь у глибині душі вона була впевнена, що усе не буде тривати довго. На четвертий день температура нарешті спала. Війна не закінчилася. Постало питання з книгами. Що робити? Її рідна письменницька платформа розділилася на два табори. Одні кричали «Що ж ви робите?!» Інші відповідали: «Плачте в стороне. Тут не место для политики». А потім платформу закрили…

Місця де вона жила останні три роки вже не було. Усе що вона любила стало чужим та не потрібним. І саме тоді дівчина згадала оті слова матері — треба перекладати.

Але, що та, як робити? Вона вже встигла переписати три свої книги, та анонсувала четверту. У неї нарешті все йшло добре. Вона за ці десять років підтягнула знання мови, чим дуже любила пишатися. У двох книгах навіть встигла скористатися послугами редактора. Написала декілька пісень та знайшла вокалістів та композитора. А це скільки грошей! Зараз це усе треба кинути…

Десять років коту під хвіст. Кожен раз коли вона сідала з Google перекладати книгу її накривала істерика. Стільки років було витрачено не на те. Вона знов ніхто. Через стільки років їй треба починати спочатку.

— Попри це я не збиралася усе залишати як є. Були платформи де я могла виставляти свої російськомовні твори, та отримувати те, про що усе життя мріяла. Але здається саме тоді я змінилася. Я втратила усе, але згадала ким була на початку. Якою мовою спілкувалася, які пісні любила. Ти не повіриш, я була фанатом українських народних, а вже потім подруги підсадили мене на Настю Каменських, попередньо зафукавши мої вподобання.

— Далі сталося те про що я не хочу розповідати. Але якщо коротко я розсталася з хлопцем і цьому виною стала одна з тих подруг, що були у мене в дитинстві. Це була моя перша спроба відновити з нею спілкування. Перша та остання. Я була впевнена, що дружби та кохання з мене досить!

Після цього послідувало лікування від депресії, спроби знайти спільну мову з читачами «Букнет» та «Аркуш». Не дуже вдалі. Вона повернулася знов в Україну, де не була майже три роки. Знов зійшлася зі своїм першим коханням — саме тим, хто кинув її тоді на станції метро. Три роки та життєві обставини змінили їх. А після цього вони зіграли швидке весілля.

— Саме тоді я почала розуміти, що не можна в одній людині сконцентрувати все. Кохання коханням, але друзі повинні бути також. Чоловік підтримав мене у цьому.