- твоя куртка... - незнайомець протягнув річ, яку тримав в руках.

- куртка? - і я опустив свій погляд на себе.  

І тільки зараз зрозумів, що весь той час, починаючи з моменту розмови з цим незнайомцем, я весь час був у світшоті. Виходить, я говорил з ним, а потім просто розвернувся і пішов без верхнього одягу. О Господи, він певно думає, що я якийсь ненормальний. 

- ааа, так дякую. Я... мені занадто душно стало, напевно.... Ти назвав мене по імені... але я тобі не говорив як мене звати...

- твоя сестра, не могла тебе знайти, а верхній одяг ти лишив. Тому судячи з мого їй опису, ти Соло. Я Еван, приємно познайомитись, - і він знову протяг мені руку.

- і мені...взаємно. Вибач, за це все, тільки лишній клопіт. Тобі мабуть потрібно повертатися.

- навпаки, я радий, що нам вдалося познайомитися. Отже ще зустрінемось, а зараз на мене чекає таксі. Бувай. - хлопець люб'язно помахав рукой. 

Я надягнув свою куртку, це мене насмішило. І як можна було забути одягтися, що він про мене подумав. Так стоп, чому я думаю, що саме він про мене подумає. Можливо я бачу його перший ну добре другий і останній раз. З іншої сторони, він так мило посміхався, можливо просто занадто люб'язний. Але згодився наздогнати і відати мою річ, навіть не знаючи мене. Від Нанні ні єдиного дзвінка. Після цієї думки, треба було перевірити, чи хоч телефон не посіяв. Ну добре, що телефон зі мною. Я і забувати, що вимкнув звук, а разом з ним і вібрацію.  

Я швиденько дійшов додому, як тільки моя рука відкрила двері будинку, мене накрило відчуття сильної втоми. Моя кімната була доволі просторою, та прохолодною. Місця в кімнаті повинно вистачати, щоб влягтися на підлогу в повний ріст і розмірковувати над проблемали, які хвилюють. Я так часто раніше робив, а зараз навіть не згадаю коли це було ввостаннє. Правду кажуть, з часом звички зміюються, а з ними проблеми. Як тільки моя голова торкнулась подушки, я відразу провалився в сон.

      Мій ранок почався майже о 10 годині, ззазвичай я так пізно не прокидаюсь. Від пізнього пробудження, самопочуття, неначе машина вночі переїхала. Та і ранкова кава, завжди смачніша. Вдома було тихо, можливо Нанні ще відпочивала, тому я вирішив швиденько зібратися і відвідати моє улюблене місце.  

          Коли мені бувала самотньо, я часто сюди навідувався. Не погане місце, де можна побути на самоті зі своїми думками, або розділити їх з героями різноманітних книг. Сьогодні, в бібліотеці було зовсім нелюдно, як і в інші дні. Оскільки я залишився без кави, я взяв пару моїх улюблений книг і відправився до кав'ярні. Доречі, ще одне з моїх улюблених місць. Погода на вулиці була більш сніжною ніж вчора. І я зрадів, бо зараз я не в кросівках. Я потяг за ручку дверей і знов почув знайомий дзвін, аромат cвіжої кави та солодощів, приємно мене здивував. Як добре знову сюди повернутися. Довго в чергі стояти не довелося, я замовив улюблений напій, і вагався між вешневим  шоколадним тістечком і шматком лимонного пирога. Шоколад все таки переміг. Я сів прямо навпроти вікна. Раніше я частенько сидів за цим столиком, для мене тут саме зручніше місце для читання книг. Я дістав одну з них, детектив здається, і відкрив саму останню сторінку.

- Соло... і ти теж тут. І знов ми зустрілись. Здається...третя наша зустріч... 

Я підняв голову і побачив вчорашнього незнайомця. Однако, ми вже знали імена один одного. Переді мною знову стояв високий хлопчина, з темно-каштановим волоссям. Його ідеальні риси обличча, не дозволяли мені відвести від нього погляд. Моє серце почало відстукувати куди сильніше. Я відчув, що мої щічки почали горіти. 

- так... здається так... - невпевнено закивав головою. 

- доречі, я також читав цю книгу. Ти відкрив останню сторінку, значить любиш спойлери. Я можу тобі дещо розповісти, але не все, так не цікаво. Якщо ти не проти, можу скласти тобі компанію?