Як тільки я вийшов з кав'ярні, то відразу пішов додому. Відкривши вхідні двері, відчувся запах свіжої випічки. Нанні знову готувала мої улюблені круасани. Я швиденько зкинув з себе верхній одяг, і поспішив на кухню. Я зайшов до кімнати, але сестри там не було. На столі стояла ціла тарілка шоколадних круасанів. Мені захотілось відразу відкусити шматок, і тут зявилась Нанні.

- зачекай, нехай  охолонуть, не чула коли ти повернувся

- я тільки прийшов, затримався бо зустрів друга, і ми заговорились 

- друга? Не знала, що тут хтось з твоїх друзів, чому до нас не запросив

- він з тутешніх, ти його не знаєш

- я взагалі не знаю ні одного твого друга... Хоча ні пам'ятаю твого однокласника, здається  ви з ним добре ладили

- ну ти і згадала, це було сто років тому

- доречі, тобі хтось дзвонив...

Я перевірив телефон в своїх кишенях, і зрозумів, що залишив його в курткі. Я дістав телефон, і трохи здивувався, два пропущених від Евана. Стало цікаво, відразу набрав. Розмова була досить короткою. Сам того не помітив, як забув свій шар в кав'ярні. Еван люб'язно згодився його привезти. Навіть вмовляння не робити цього, не допомогли. Я повернувся до сестри, аби сказати, що сьогодні все ж таки завітають гості. Ця новина її порадували. Вона прийнялась готуватися так, неначе англійська королева сама повинна завітати. В цьому була вся моя сестра, аж занадто їй подобалось приймати гостей. Я взяв зі столу  шоколадний круасан і відкусив. Та мої очікування пронеслись повз мене, відчувся ледве помітний смак. Друга спроба, виявилась такою. 

- ну як? 

Відповів я тільки через хвилину, - аам смачно

- якось сухо відповів. Забагато цукру?

- та наче ні...   

 Зайшовши до кімнати, аби переодягтися, дещо помітив. На стільці біля столу, висів мій шарф. Той самий, який Еван збирається віддати. Виходить це просто привід аби зі мною побачитись. Чому просто не домовитись про зустріч... Чому негайно сьогодні... Поки стояв і будував згодадки, в голові злегка запаморочилось. Відчуття душноти навколо, стиснуло мої легені. Я відкрив вікно і врешті зміг вдихнути на повні груди. Переодягнувшись в спортивний чорний костюм, як раз задзвонив телефон, Еван вже був біля мого будинку. 

       Пролунав звук відчиненого замка, я відступив на декілька кроків назад. На порозі стояв непроханий гість з ідеальними рисами обличча. Цього разу моє серце не здригнулось. Не промовив жодного слова, Еван витянув ліву руку і протянув паперовий пакет. Через хвилину з'явилась Нанні, своєю гостинністю вона зменшила напругу, яка відчувалась. Ми сіли за обідній стіл, Еван сів поруч біля мене, сестра все ще доготовувала страви на кухні, я піднявся аби їй допомогти, та вона мене зупинила "Не залишай нашого гостя одного" і я кивнув. Ми мовчали декілька хвилин.. 

- з приводу твого шарфу, вибач, що я так сказав... Я думав ти скажеш, що нічого не забував, а я б сказав, що це був лише привід аби побачитись і та далі...

- можеш не пояснювати...

- але я все одно купив тобі шарф, - посмішк не сходила з його лиця

-  не варто було... - сухо відповів 

Мої очі були направлені куди завгодно, тільки не на нього. Я відчув як всередині, пробігли морозні мурахи. Чим близже ми зходились поруч, тим дивніше я себе почував. Та залишатися на самоті довго не прийшлось, Нанні доставила декілька страв на стіл, і ми прийнялися за вечерю. 

- Нанні, ви дуже смачно готуєте, Соло певно взахваті від ваших страв... 

- оо дякую, з мене такий собі кухар... Я полюбляю більше кондитерську справу...

- моя сестра власниця кондитерського будинку...

- нічого собі, це вражає. А чим займаєшся ти Соло? Впевнений це пов'язано з творчістю...

Не встиг я нічого відповісти, як сестра заплескала в долоні

- так, це пов'язано з творчістю, ви вірно підмітили. Мій брат вирізає крижані скульптури. Залишу вас на декілька хвилин... - Нанні знову вийшла на кухню, аби подати десерт

Еван, ніяк не відреагував, на сказані слова. Неначе і так знав відповідь. 

- ти зовсім не здивований...

- ні, я так і думав, щось такого виду діяльності. Від тебе все більше віє холодом... 

Лише в одну мить, з усміхненого люб'язного хлопця, переді мною сидів зовсім інший Еван. Він обережно поклав вилку і ніж на стіл... 

- ти ще відчуваєш смак їжі ? Мабуть зовсім слабкий, а твої почуття, емоції злегка притупились... Та і для тебе тут занадто спекотно...

       Після його слів, в голові знову запаморочилось, в очах злегка двоїлось, я не розумів, що відбувається. Раптом це була якась отрута, яку він використотував, аби потрапити до будинку. Нанні! Я маю врятувати сестру... Я зосередився аби показати всім своїм виглядом, що мені непогано. 

- я не знаю про що ти говориш... Мені здається, тобі вже чассссс...

    Ледве піднявся зі стула, мені стало тяжко тримати рівновагу. Моя рука намагалась знайти опору, ноги стали ватними. В очах все потемніло, ледве виднівся силует Евана, але мені стало надзвичайно тяжко вимовити хоча б одне слово. В голову посипались різні думки, раптом Еван задумав щось погане. Та поки я остаточно не втратив свідомість, хтось взяв мене за руку. Чи то Еван чи то Нанні, я не знав. Та чиясь рука була настільки гарячою, неначе вогняне полум'я. Чиясь рука, відігнала всі ті думки і я провалився в несвідомість.    

Темрява... Морок ночі вкрив землю, і тільки тиша супроводжувала мої кроки по засніженому шляху. Кожна сніжинка, що кружляла в повітрі, здавалась частиною невідомого танцю. Вони падали неквапливо, наче тягнуться якимось невідомим ритмом. Шлях вперед мерехтів слабким світлом - наче самі сніжинки вказували дорогу. 

         З кожним кроком, мені здавалось, що вони не просто падають, а ведуть за собою, утворюючи дивну стежку. Повітря стало густим, майже відчутним, а сніжинки навколо наче набули свідомості, дивлячись на мене тисячами невидимих очей. Мені здавалось, що цей шлях створений спеціально для мене. Раптом одна з сніжинок, щойно торкнулась моєї руки, обпекла шкіру. Я різко зупинився. Це була незвичайна сніжинка - її краї випромінювали тьмяне, багряне світло, немов полум'я вглиб пекла. Холодний дотик, змінився спалахом болю, і я зрозумів що це не просто сніг - це попередження. Переді мною на шляху кружляла сніжинка, що несла в собі загрозу, пекельну енегрію, від якої віяло нестерпним холодом і невимовним жахом.  

            Сніжинка, що світилася багряним вогнем, повільно кружляла в повітрі, і наче притянута невидимою силою, прямувала прямо до мене. Я відчув її наближення, як віщування чогось забутого, але не минучого. Моє тіло зосередилось на одній точці - на цій зловісній сніжинці. Коли пекельна сніжинка приникла в моє тіло, все довкола наче вибухнуло. Я відчув як хвиля крижаного болю пронизала кожну клітину, але біль швидко змінився на щось інше - пробудження. В темних кутках свідомості, щось здригнулось і повільно почало розгортатися, як давня книга, сторінки якої давно вкрилися пилом. 

        Серце билося гулко, але вже не людське серце. Я знову пам'ятав: холод, мороз, невблаганні вітри - моя суть, моя сила. Я був демоном, тим хто карав грішників на землі, карати тих, чиї душі обтяжені тяжкими злочинами. Мій розум наповнився дивними, розрізненими образами - крижаними просторами, замерзлими душами, і криками грішників, що застигли на краю вічного холоду. Я знав, що був тим хто приносить страх, але цей світ, це тіло - все стало чуже. Я глянув на свої руки і раптом усвідомив, що довгі роки прожив як людина. Жив, ходив, дихав - серед тих кого мав карати. Чому? Пам'ять була туманною, розбитаю на фрагменти, моє життя з сестрою, наші спільні моменти, випадкові посмішки та довгі розмови. Все це здавалось реальним, але не правильним.    

    Я відчував її тепло поруч - моєї сестри. Але ким вона була? Вона завжди була поруч, немов частина мого людського життя, але з її образом спливали і тривожні думки. Чому ми разом? Чому нас хтось переслідує, чи хоче вбити? Я відчував, що є щось,  що пов'язує нас з цим ворогом, але не міг згадати, що саме. 

                Раптом я відкрив очі, і знову опинився вдома, точніше в тимчасовому будинку, де я проживав будучи людиною. Навколо все здавалося звичним і чужим. Перша думка яка прийшла в голову - Нанні. Якщо Еван щось з нею зробив, він буде першим грішником після мого пробедження... Через хвилину, я вже сидів біля ліжка сестри, і спостерігав як солодко вона спить, навіть світло собі не залишила. На столі ввімкнув лампу, поправив одіяло і вийшов з кімнати на вулицю. Усвідомлення того що я демон - не давало мені спокою. Як я міг це забути. Усередині мене вирувала міць холоду, сила, здатна заморозити цілий світ. Я знав це, але не міг до кінця повірити. Пам'ять, наче застиглий лід, залишила прогалини у найважливіших місцях. Я згадав свою силу, згадав своє призначення, але не розумію, чому так довго жив серед людей, прикидаючись одим із них. Реальність та спогади сплелися у болісний клубок. Відповіді десь поруч, я відчуваю це. Але в той же час відчуваю загрозу, що наближається - хтось полює з нами, моя сестра в небеспеці. Я маю захистити її.

                                                                                                   Окремі персонажі: 

                            - значить він знову все згадав, цього разу буде все по-іншому

                                  - ти мені пообіцяв...