Я з моїм братом живемо покинутими й неіснуючими.

Мою маму заарештували офіцери франції. Згодом її перевезли сюди, до Англії. У в'язниці вона пробуде 10 років.

Те що, моя мати дала нам наостанок, це музичну скриньку. Кожного вечора я танцюю з моїм братом під музику скриньки.

Я і Тарас( мій братик ) завжди любимо сидіти на даху нашого будинку. Це місце тихе, красиве, та спокійне. Особливо якщо це вечір. Ніжно-рожеві хмаринки спокійно пливуть жовтуватим небом, а сонце, зірка безмежного всесвіту ховається, щоб відпочити. У такий час я і Тарас розповідаємо багато цікавого.

Уже як три роки мама у в'язниці. Тоді як матір везли з Франції до Англії, їй дозволили попрощатись. Мені було вісім, а Тарасу- шість. Але в той момент ми відчули , що будемо самотніми. У думках ринуло одне "Хто, хто міг звинуватити маму в злочині?" Батько нас підтримував і кащав, що все буде добре. Але протягом трьох років краще не стало ні мені, ні Тарасу, ні батьку.

Те, що мама встигла сказати було:
-Іринко, Тарасику, запам'ятайте, що ви дізнаєтесь усю правду лише докладіть усі свої сили. І ніколи не здавайтесь!

Мати і батько з України. Лише я і Тарас народилися в Англії. Але на канікулах ми їдемо до бабусі та дідуся в Україну. Наш великий переїзд відбувся через те, що батько, як бізнесмен, не міг створити свій бізнес в Україні. Жахливо, правда? А мати була і вела програму "Цікавий світ".

Згодом у нас з'явився будинок. Він має три поверхи. Ну можна сказати два, бо на верху є горище. Я з Тарасом жили у великій та просторій кімнаті. Нам було там зручно.

Та як і в казках бувають мачухи. Наш тато зрозумів, як ми сумуємо за мамою і одружився на Жанні. Вона також мала дівчинку та хлопчика. Звали їх Жан та Анна. Вони просто нестерпні, як і їх мати.

Спочатку усе було добре. Жанна любила нас, а Жан та Анна гралися й веселилися з нами . Та коли тато почав усе рідше приходити додому  через роботу ( він мусив  їздити по різних країнах ) уся любов та щирість зникли.

Жанна сказала щоб ми забрали речі і пішли жити на горище, а Жанн та Анна почали кепкувати з нас.

Згодом Жанна найняла прибиральницю, кухарку та дворецького. Кухарку звали Єлизавета, дворецького- Ганс, а прибиральницю, тобто покоївку- Ілана. Я і Тарас дуже любимо їх, як і наших батьків. Вони були одні хто любили і дбали про нас.

  Та Жанна не здавалася і заборонила нам солодке. Наш улюблений вишневий пиріг став лише мрією. Однак тато привозив нам солодощі і частину ми встигали ховати, адже після від'їзду тата, Жанна забирала все і віддавала Жанну та Анні.

Однак Жанна вимагала більшого. Якщо щось її розізлить, як наша поведінка, вона замикає нас в кімнаті і дає їсти лише молоко та хліб.

Ось таке життя. Кожен день це випробування, але як казала моя мати:"Ніколи не сдовайтесь!" Ох мамо, чому ти не знами?