-Іро, як я рада тебе бачити. Ці вихідні були такими довгими. Дай я тебе обійму!-сказала моя подруга Елена.

Елена це не пррсто моя подруга. Вона моя найкраща подруга. Ми ніби рідні сестри.

Познайомились ми в садочку( коли з нами була ще мама). Ми тоді були самотніми. Ніхто з нами не хотів гратись. Біля нас ніби стояла табличка "Не дружити! Особливі невдахи!" І можливо самотність допомогла нам познайомитись. З того дня ми почали дружити. Наша дружба міцнішала і перетворилась у найкращих подруг. Ну а про іншу історію ви вже знаєте. Коли я пішла в школу, Еленині батьки і мої вирішили, що краще для нас буде вчитися разом. Так і сталось.

Взагалі Елена зростом така як я. Висока, струнка, з зеленими очима, каштановим волоссям. Вона більше ні з ким не дружить, окрім мене. Можливо воно і накраще оскільки більшість дівчан поклоняються великій і всемогутній Анні. Анна наставила всі проти мене і Елени. Вона дуже схожа на Жанну.

Ми з Еленою відмінниці. Але не варто називати нас ботанами. У моєму випадку, я повинна вчитись щоб Жанна не кричала на мене і не закривала в кімнаті. Елені потрібне навчання для того, щоб...чимось займатись. Оскільки я вже казала, що в неї крім мене немає подруг, вона не має чим зайнятись тому і доводиться вчитись.

-Привіт, Елено. Я також рада тебе бачити,-сказала я.

-Іро, ти не повіриш. Пішла чутка, що у школі відкривається гурток цікавства. Там будуть вчити дутективству. Його просто назвали гуртком цікавства для того, щоб не  впадав сильно в очі. Ну як, може запишемось туди?-запитально подивилась на мене Елена.

Я почала розмірковувати і прийшовши висновку, сказала:

-Гаразд. Але давай швидко, бо мені після уроків потрібно купити льодяники для Анни. Аж три пакетика!

-Та зачекає твоя Анна з своїми цукерками. Тут гурток відкрили, а вона виконує накази тієї принцеси.

І все ж Елена була права. Що може зрівнятись з гуртком детективства?

Продзвенів дзвінок. Усі сіли за парти. До класу зайшла вчителька і почала урок.

-Доброго ранку, діти. Хочу почати урок з новини. До нашого класу прийшов новий учень. Еміль, можеш зайти.

До класу зайшов хлопець. Він був високим, струнким, з синіми очима чорним кучерявим волоссям.

-Привіт! Мене звати Еміль і я приїхав з Франції.

-Доброго дня, Емілю. Можеш сісти до Ірини. Ірино ти не проти?

Я не знала, що відповісти. Тому просто помахала головою, в знак згоди.

У класі почувся шепіт Анни.

-Бідний, Еміль. Такий красивий, а мусить сидіти з Іриною.

Я не звертала на це уваги. Але погодилась з одним, Еміль справді був дуже красивим.