Коли всі несподівано завмерли, наче ляльки, Данилко швидко знайшов маму поглядом. Адже тільки вона краще за всіх знала, як здолати будь-яку проблему в його житті.

І мама, і Вовчик поряд з нею напружено завмерли, але не перетворилися на ляльок, тому хлопчик підбіг до них та пірнув під матусину руку, яка негайно подарувала заспокійливі обійми.

Данилко глянув туди ж, куди весь цей час дивилися дорослі. До них наближалася чудернацька пара. Жінка в легкій яскраво-зеленій сукні та кремезний чоловік із засмаглою шкірою. Зростом він був, мабуть такий самий як Вовчик, але виглядав набагато вищим через те, що голову його прикрашали величезні роги у формі місяця.

Нові гості усміхалися, наближаючись, й Дан навіть не подумав їх злякатися.

Дорослі стали розмовляти, а Данило не міг відвести погляду від засмаглої шкіри рогатого дядька. Придивившись, хлопчик зрозумів, чому велетню не холодно в легкому одязі. Виявилося, що колір його шкіри не засмага, а коротка та блискуча шерсть, як у видри.

Раптом дитяче вухо мимоволі вихопило з дорослих теревенів фразу:

-... не міг пропустити таку визначну подію та не подарувати щось від себе...

Хлопчик дуже любив подарунки й вирішив, що рогатий дядько напевне чарівник, як святий Миколай. Данилко чемно дочекався, коли дорослі договорять, й спитав:

- А що за подарунок?

Рогатий присів навпочіпки та протягнув хлопчику руку. В руці з'явилася краплина бурштинового кольору, що за мить перетворилася на маленького льодяникового вовка.

- Я дарую твоїй мамі надзвичайних дітей. Невдовзі в тебе з'явиться дві сестрички та братик. І вони будуть надзвичайними...

- Вовками, - перервав його малий. - Але це не через тебе, вони такими будуть, бо мій новий тато вовк.

Данило був трохи розчарований. Він уже знав, що майже всі тут не люди, а вовки. А цей, як він подумав, чарівник хотів його обдурити та "подарувати" те, що і так їхнє.

- Тебе не обдуриш. Насправді надзвичайним буде тільки одне дитя. Воно буде таким самим надзвичайним, як і ти.

- Але я не надзвичайний.

Хлопчик ще не вирішив, як ставитися до цього факту. Наче й неприємно бути менш здібним, але мама його так само любить (вона сама казала) та й Вовчик обіцяє завжди допомагати та дарувати роботів.

- Е-ні, Данило, - похитав рогатою головою здоровань. - Просто сила твоя така велика, що твоє тіло повинно бути готовим її втримати.

- Що ви маєте на увазі? - вигукнула мама та мимоволі сильніше пригорнулаа сина до себе.

В цю мить хлопчик відчув її стурбованість й свою недосконалість. Слова рогатого дядьки вразили. Виявляється, якби його тіло не було таким слабким, то він також став би надзвичайним.

- ...Твої діти стануть першими з великого роду. Він буде не-багаточисельним, але без сумніву наймогутнішим в цьому світі, - урочисто промовив рогатий дядько, що знову наче скеля нависав над хлопчиком.

Данчик здивовано кліпнув, а коли відкрив очі, ані Рогатого, ані його супутниці не було. Свято продовжувалося. І якби не такі самі здивовані батьки, він подумав би, що все йому просто наснилося.