Наступного дня біля потрібної будівлі Максим опинився раніше запланованого часу. Прискіпливо оглянув багатоповерхівку, яка втулилася між більш старим будинком та перехрестям. Із задоволенням відмітив, що у сучасній будівлі ведеться зовнішнє та внутрішнє відеоспостереження. Огородженого подвір'я не було, але у просторому холі натрапив на молодого охоронця з чіпким поглядом. Привітався з хлопцем, назвався, показав документи. Той глянув в комп'ютер, але жодних відміток про відвідування не знайшов.

Око Кирієнка нервово сіпнулося. Ця курка забула повідомити про його прихід!

- Мабуть якась помилка, - сказав охоронець, побачивши реакцію відвідувача. - Я зараз з'ясую.

На дзвінок внутрішнього телефону відповіли далеко не одразу. Кирієнко нервово стукав нігтем по стійці, пропалюючи поглядом вхідні двері. Він був впевнений, що підопічна досі спить у своєму ліжечку й у вус не дує. На щастя, коли хазяйка квартири все ж таки відповіла, затримок більше не було.

- На вас чекали пізніше, - пояснив затримку охоронець. - Прошу вибачення.

- Ти якраз ні в чому не винний. Навпаки, гарна робота, - борючись з внутрішнім роздратуванням, похвалив хлопця Макс.

Поки їхав у ліфті, заспокоїв себе тим, що й справді припхався на півгодини раніше призначеного часу. Прискіпливо огледів відображення в дзеркальній стіні кабінки, пригладив волосся, туго стягнуте у хвіст.

Коли стулки розійшлися, на майданчику на нього вже чекала хазяйка квартири. Невисока брюнетка в шортах до середини стегна й широченній чорній футболці. З волосся на плечі та груди стікали краплини води, залишаючи ще більш темні плями та доріжки на тканині. Тепер було зрозуміло, чому вона так довго не відповідала. На обличчі панянки застигла маска спокою, але енергетика, яку вона випромінювала, просто збивала з ніг. Йому тут не раді.

Максим набрав у груди повітря та приготувався привітатися й вибачитися за ранній візит, але його перервали.

- Проходьте, - кивнула в бік дверей жінка й зникла в всередині квартири.

Побачивши бородатого здоровила з хвостом, як у байкера, вона внутрішньо спалахнула від обурення. Такого підступу від батька Юля не очікувала. Як з цим неандертальцем їхати до офісу? Ну хоч піджак пристойний одягнув, а не косуху. Також радувала наявність не вузьких та дірявих, а найзвичайнісіньких чорних джинсів. Щодо решти індивід викликав суцільне роздратування.

Чоловік тим часом пройшов до квартири, відмічаючи такий собі жіночний мінімалізм в інтер'єрі. Тобто кольори оздоблення хоч і пастельні, але жодного зайвого декору на стінах, меблях, підлозі. Це не могло не радувати, в такому приміщенні не так багато місць, де можна розмістити камери чи прослушку.

Кирієнко завернув за ріг й опинився в просторій вітальні-студії з виходом на не менш простору терасу. Двері на балкон були прочинені, пускаючи до кімнати прохолодне повітря з вулиці. Важкі завіси повністю відкриті. Навпроти вікон була лише одна достатньо висока багатоповерхівка, з якої було б зручно вести спостереження чи обстріл. Ліворуч в широкій ніші облаштована кухонна зона з барною стійкою.

Єдиним яскравим акцентом у вітальні був шоколадного кольору кутовий диван, на якому вже сиділа хазяйка, збираючи рушником залишки вологи з волосся.

Вона почекала поки гість роздивиться й жестом запросила його сісти. Знову перервала спробу завести світську бесіду питанням.

- Як вас звуть?

- Капітан Кирієнко Максим Євгенович... - чоловік звичним жестом дістав з кишені посвідчення, на яке Юля навіть не глянула.

- Моє ім'я вам відомо, - відповіла жінка, закидаючи ногу на ногу й складаючи руки на грудях. - Що ще вам потрібно знати про мене для роботи та коли ви плануєте оглядати квартиру?

Макс хоч і перебував в легкому шоці від поведінки жінки, не міг не відзначити, як сильно вона від нього "закривається". Боїться? Щось приховує чи хоче приховати?

- Квартиру я огляну зараз, а з рештою в процесі розберемося.

- Ні, - відрізала Юлія Володимирівна, стиснувши губи. - В мене не буде часу опікуватися вами протягом дня.

- Хто ще ким опікується, - роздратовано гмикнув чоловік, ця вкрай знахабніла курка вивела його з рівноваги. - Слухай сюди! Я тут відповідаю за безпеку, ризикуючи своїм життям. Тому робитимете, що я скажу. Це зрозуміло?

Чи чекав Кирієнко, що курка оскаженіє та почне квоктати, півгодини виносячи йому мізки своїм голосінням про права людини? Звісно чекав. Більше того, вже приготував місткі відповіді з красномовними епітетами, які не використовують у пристойному товаристві, але стовідсотково переконають це зарозуміле стерво.

Тим більшим було його розчарування, коли пані Середа лише скептично вигнула ідеальну чорну брівку та спокійно відповіла, з натиском розставляючи акценти в потрібних місцях:

- Не лише ви працюєте. Й не треба мене лякати. Я не дівчинка і чудово розумію ризики. Але, якщо ви - професіонал, то повинні вміти виконувати свої обов'язки так, щоб клієнту була зручною ваша присутність.

- Зручною? Клієнту? - Макс ледь не вдавився словами. Вона що сприймає його як прислугу? Через емоції він геть забув про ввічливість: - Ти, здається, щось плутаєш. Я не піцу розношу, я роблю так, щоб тебе не прикінчили!

В тиші, що зависла після його слів, чоловік ясно почув як скрипнули зуби брюнетки. Вона мовчки вийшла з кімнати. За мить повернулася та кинула на стіл перед ним темно-червоний щоденний з витисненими золотавими ініціалами власниці.

- Тут все, - відкарбувала Юлія Володимирівна. - Розклад, контакти, місця, де я буваю. Мене категорично не можна відволікати під час зустрічей і не бажано під час роботи. Питання ставити поки їдемо в машині або коли я обідаю на самоті. Кімнату в кінці коридору можете використовувати для власних потреб. Мені час збиратися.

Закінчивши тираду, брюнетка пішла до своєї кімнати й щільно зачинила за собою двері. Вона впала на пуф поряд з туалетним столиком й з силою стиснула кулаки, а потім різко розвернулася до дзеркала і... зачерпнула з баночки зволожувальний крем.

"Та ким себе вважає цей громидло?" - роздратовано думала вона, наносячи відточеними елегантними рухами живильну речовину.

Після розлучення жодна чоловіча особина не розмовляла з Юлею в такому тоні, наче вона щось йому винна. Здолавши в собі бажання негайно поскаржитися батькові, вона продовжила чепуритися. Через двадцять хвилин бізнес-леді була готова.

Вона вийшла зі спальні та рушила на кухню. Хоч він і не заслужив, але гостю треба було хоч каву запропонувати. У вітальні Максима Євгеновича не було, щоденник так і лежав на журнальному столі. В голові промайнула думка, що він плюнув на все та пішов, але Юля негайно відкинула її. Не схожий він на істеричку, в "органах" такі не затримуються. Тому пішла квартирою в пошуках бодіґарда.

Й невдовзі виявила його у гостьовій спальні під ліжком. Буквально. Чоловік заліз під нього й поволі переміщувався, досліджуючи дно з ліхтариком. Поряд на підлозі лежав його піджак.

Юля вирішила дочекатися поки чоловік вилізе, щоб випадково не налякати несподіваною появою. Й трохи залипла, розглядаючи чітко окреслені м'язи, які випиналися під тканиною одягу від кожного руху.

- Що сталося? - спитав Макс, продовжуючи досліджувати нижню частину меблі, поява хазяйки квартири не стала для нього несподіванкою.

- Каву хотіла запропонувати, - знизала плечима Юля, хоч гість і не міг її бачити.

- Дякую, звісно, але поки що нема коли.

Жінка мовчки кивнула та вийшла з кімнати. А Кирієнко пірнув назад під ліжко й судомно продовжив водити ліхтариком, намагаючись не думати про мереживо панчохи, яке помітив в розрізі спідниці, коли вона йшла.

Десь за півгодини, огледівши решту кімнат, Макс міг з відповідальністю стверджувати, що знає у цій квартирі (за виключення хазяйської шафи) кожен гвинт і що сторонніх засобів спостереження в ній немає. Поки що. Завтра, а краще сьогодні ввечері, потрібно буде встановити двійко камер біля головного входу та балкону. З цією пропозицією він і підійшов до Юлії Володимирівні одразу після огляду.

- Так, мене повідомляли, - видихнула вона, закриваючи свій щоденник.

- О котрій годині мені запросити спеціалістів? - для запобігання нових конфліктів, Макс намагався говорити якомога ввічливіше.

- Спеціалістів? Хіба ви не самі будете все встановлювати? - Юлі дуже не хотілося пускати в квартиру ще більше сторонніх, наявність одного цього суб'єкту змушувало втрачати самовладання.

- Я, звісно, на всі руки майстер, але дещо краще довірити профі, - якомога привітніше усміхнувся Кирієнко, подумки лаючи останніми словами той день, який подарував світові оцю скалку.

"Я ж попереджала батька!" - у відчаї протестувала жінка всередині, але свідомість намагалася міркувати розсудливо, тому пані Середа кивнула, з усім погоджуючись.

Макс не став уточнювати, що означає "активна", і чому б просто не сказати, що вона встає о шостій? "Чорт забирай, та я утілення спокою та усвідомленості у порівнянні із собою звичайним!" - не міг не відзначити власний стрибок у професіоналізмі.

- Добре, - просто відповів він. - І ще кілька правил безпеки. Це необхідність, тож спробуй... те змиритися. Завіси у приміщенні, де ви знаходитеся, повинні бути закриті, - і на підтвердження своїх слів він власноруч потягнув важку тканину. - Я заходжу та виходжу через двері першим. Ви не відходите та не відбігаєте від мене далі ніж на два метри на вулиці. Якщо мене немає у приміщенні, з якого ви збираєтеся вийти, треба повідомити мені про свій намір та дочекатися мого приходу. Це не так і складно, - додав він, побачивши як високо по лобі поповзли ідеальні брівки брюнетки, а яскравий ротик вже готовий був промовити заперечення.

Юлія Володимирівна відвела погляд та видихнула. Макс вирішив поки що обмежитися цими простими правилами, даючи жінці можливість прийняти все.

- Хто ще буває у цій квартирі? - перейшов він до наступного етапу опитування.

- Ніхто, - знизала плечима Юлія так, наче так зазвичай у всіх і буває.

Кирієнкові було важко в це повірити. Швидше за все, вона просто не може відразу згадати. Тому в діло пішли припущення, але Середа кожного разу хитала головою.

- Подруга? Коханець? Прибиральниця? Нікого?... - він видихнув, здаючись. "Буває... мабуть" промайнуло в голові. - Гаразд. Мені потрібні ключі від квартири.

- Ні. Вам нічого тут робити, поки мене нема, - з тією самою квасною міною похитала головою брюнетка.

До обличчя Максима прилила кров. Він лютував. Ні, не так, він готовий був убивати.

- Ти знову?!

- Годі мені "тикати"! - не витримали нерви й у Юлі, вона підскочила з дивана.   - Я не пускаю сторонніх у свій дім і ключі нікому не даю! Саме тому мій дім безпечний.

- Гаразд... - договорити Макс не встиг, тому що телефон жінки, який вона стискала в руці, задзвонив. Блискавичний рух, й ось вона вже спокійна як удав вислухала якусь коротку доповідь.

- Водій чекає. Нам вже час.

- Водій?

- Співробітник нашої компанії, - виходячи в передпокій, проінформувала Середа. - Ткач Олександр Вікторович. В щоденнику на букву "Т" про нього більше інформації.

- Так, я знаю про вашого водія, - відсуваючи від виходу жінку, щоб пройти першим, пробурмотів тілоохоронець та вказав на записник в руках.  - Я його ще не дивився.

- Тоді візьміть. Сьогоднішній розклад я вже вивчила.