Сашко зазвичай ставив автомобіль на муніципальному паркувальному майданчику неподалік від будівлі, де жила керівниця. І Юлія Володимирівна була зовсім не проти того, щоб пройтися до нього пішки. Так і сьогодні, він чекав на звичному місці й неабияк здивувався, побачивши поряд з пані Середою бородатого здорованя. Втім розгубленість тривала лише мить, водій швидко опанував себе й начепив на обличчя звичну ввічливу усмішку. Привітався, потиснув руку новому знайомому й сам відрекомендувався, навмисне сильно здивувався, почувши про професію пана Кирієнка. Потім звичним жестом відкрив дверцята, а коли директорка пірнула в машину, зачинив їх.

Максим Євгенович сів поруч з водієм, але на дорогу не дивився, уважно вивчаючи особистий щоденник керівниці. Олександр впізнав його по обкладинці та серпанку почерків Юлії та її секретарки.

Сашко хотів спитати про плани виїздів на сьогодні, але його випередили.

- То ми сьогодні цілий день в офісі? Це добре, - пробурмотів охоронець, коли пан Ткач майже відкрив рота.

Водій скоса глянув на нього невдоволено, а потім звернув увагу на дзеркало заднього виду. Навіть звичної ввічливої усмішки на обличчі пасажирки не було. Погляд, що був спрямований у вікно, був холодним й неймовірно важким. Дивлячись на неї зараз, Сашко вже міг повірити у те, що прізвисько Горгона, яке вперто переслідувало Юлію Володимирівну в компанії, вона заслуговує.

Під стінами офісу опинилася вчасно, навіть незважаючи на невеликий затори по дорозі. Макс вийшов з машини й оцінив довколишній простір. Місце не дуже радувало. Тобто зовсім не радувало. Відкритий майданчик для автомобілів, довкола купа будівель. З найближчої офісної будівлі - скляної коробки з деінде відкритими тонованими вікнами - стріляй, не хочу. Хоча тут навряд чи планується вбивство, більше вірогідно викрадення.

Водій, поки Макс роздивлявся, часу не гаяв, випустив Юлію Володимирівну машини й сів назад, від'їжджаючи. Кирієнко ледь встиг підскочили до підопічної.

- Максиме Євгеновичу, будь ласка, співробітники дивляться, - раптом простогнала вона.

- Не зрозумів? - розгублено спитав чоловік.

- В занадто близько, - прошипіла жінка крізь зуби, намагаючись відсунути широкі груди від свого плеча.

- Хіба? - не повірив Макс, але все трохи відступив назад.

Вони разом зайшли до будівлі. На прохідній питань не виникло, директорка з продажів спокійно пройшла із супроводом. Кирієнку швидко виписали тимчасову перепустку спитавши тільки ім'я. І тільки коли вони піднялися ліфтом на потрібний поверх, почався суцільний безлад. Співробітники, як скажені кидалися в різні боки, грюкаючи дверима кабінетів. Ті, хто сховатися не встиг, якомога швидше несли я до ліфтів, нерозбірливо вітаючись з керівництвом, при цьому намагаючись дивитися в інший бік. Пані Середа відповідала кожному, але дивилася тільки вперед, наче не відбувалося нічого надзвичайного, проте не могла не чути, як за їхніми спинами негайно поновлювалися бурхливі обговорення.

Кирієнко не соромлячись розглядав дивних суб'єктів довкола, вони відповідали тим самим. В очах промовисто читалася цікавість і щось іще, для чого він поки що не знав назви. Але це поки що, невдовзі він дізнається, які соціальні зв'язки у цьому мурашнику.

Що далі, то дужче. Не встигла Юлія Володимирівна Зробити крок у власну приймальню, як секретарка повідомила про те, що на неї чекає гендиректор. Ледь чутно скрипнувши зубами, директорка з продажів попрямувала до керівного кабінету. Макс спробував рушити за нею, але був зупинений спопеляючим поглядом і проханням почекати на неї тут, оскільки офіс генерального знаходиться на тому ж поверсі, тільки трохи далі по коридору.

Охоронець прослідкував, в які саме двері ввійде підопічна, й повернувся до її приймальні. Кімната десь три на три метри без вікон не виглядала темним кутом завдяки гарному верхньому освітленню та світлим меблям. Простір розподілявся на чотири зони: робоча, архівна, для відвідувачів та міні-кухня. Затишно й функціонально.

Макс сів на диван для відвідувачів і підморгнув секретарці - молодій дівчинці з попелястою копною на голові й у витончених окулярах з невагомою оправою на виточеному носику. Зовнішність її являла собою протилежність зовнішності керівниці - світла та ласкава. Дівчина ввічливо посміхнулася та негайно повернула свою увагу до вивчення монітору свого ноутбуку. Через кілька хвилин з принтера почали вистрибувати роздруківки. Секретарка спритно зібрала їх разом та скріпила степлером.

В цю мить до приймальні зайшов чоловік. Макс одразу помітив, як напружилося дівча за столом, ну а для того, щоб вловити роздратування відвідувача, не треба було навіть розвертатися в його бік.

Чолов'яга мазнув по Кирієнкові поглядом, зкривився й спрямував свій погляд на двері досі замкненого кабінету.

- Де моя дружина? - зверхньо поцікавився він.

- Юлію Володимирівну викликав Павло Павлович п'ять хвилин тому, - відповіла попеляста, вперто піднявши підборіддя.

- Причина? - знову короткий погляд в бік охоронця.

- Не знаю.

Чи Максові здалося, чи в голосі дівчини промайнула уїдливість? З огляду на те, як зкривився той бевзень, не здалося. Але довше тягнути довше не можна. Середа приховала наявність чоловіка. Офіційно вона давно була розлучена, а це, ймовірно, нові стосунки. Докладно про які, ймовірно, йому доведеться дізнаватися самотужки.

- Доброго ранку. Мене звуть Кирієнко Максим Євгенович, - піднявся капітан та простягнув руку, але відповіді не було, тож він не став наполягати та прибрав руку. - Ми можемо поговорити?

- Про що? - наче виплюнув слова Волков.

- Чи я правильно зрозумів, ви - чоловік Юлії Середи?

Секретарка хотіла щось сказати, навіть підстрибнула на своєму місці, але чоловік випередив її.

- Розмова про неї?

- Так.

- Ходімо.

Макс трохи вагався, кидати свій пост він не хотів... З іншого боку підопічну він попередив, щоб нікуди без нього не йшла, а в будівлі офісу є охорона й повсюди ведеться відеоспостереження, тож їй нічого не загрожує. Та не встиг він переконати себе цими переконливими аргументами, як до кімнати наче віхола увірвалася пані Середа.

Побачивши колишнього в компанії з охоронцем вона оскаженіла. Адже варто було їй з'явитися на роботі в супроводі чоловіка, як всім по периметру раптом знадобилося з'ясувати, в чім справа. Навіть пан Зегер її через це викликав. І якщо генерального вона поставила на місце м'яко й навіть ввічливо, то з колишнім панькатися не збиралася.

- Якого біса ти виробляєш?

Макс вже приготувався так само грубо відповісти, коли зрозумів, що питання призначене не йому. Виходить вона з усіма так поводиться, не тільки з ним.

- Хотів поговорити, - ніяк не відреагував на грубість чоловік, Макс навіть поважати його став за таку витримку.

Брюнетка нарешті опанувала себе й почала закидати аргументами:

- Я не зобов'язана перед тобою звітувати. Ані перед тобою, ані перед генеральним. Я вільна жінка і згідно нашого законодавства маю право наймати людей на роботу. Йди геть, -  вона оминула чоловіків та пройшла в сій кабінет. Кирієнко негайно зайшов за нею, навіть перший за вишколену секретарку.

- Ви казали у вас немає стосунків, - докоряв він підопічній, але та навіть бровою не повела

- Це колишній чоловік, який ніяк не заспокоїться, - зробила пані Середа наголос на важливому слові. - Катю, дякую, - беручи філіжанку з кавою та документи, кивнула вона. - Принесіть каву і Максимові Євгеновичу. До речі, познайомтеся, Катерина Віталіївна - моя помічниця. Максим Євгенович - тілоохоронець.

Білявка простягнула чоловікові руку, а потім швидко вийшла. Повернулася так само швидко з тацею, на якій стояла філіжанка кави, лежали порційні цукор та навіть вершки.

- Нічого собі. Дякую! - широко заусміхався Макс та почав змішувати все у своїй філіжанці.

Юля, яка за час відсутності секретарки встигла зануритися в роботу та забути про охоронця, відірвалася від паперів.

- Катю, надайте Максиму Євгеновичу всю інформацію про мене, яка йому знадобиться. Звісно, за виключенням комерційної таємниці, - дівчина коротко кивнула у відповідь. - Але не надто тягніть. Ви ж пам'ятаєте про сьогоднішні збори?

- Так, я готова.

- Добре.

Пані Середа знову занурилася в роботу й більше не звертала уваги на присутніх. Катя жестом покликала за собою Макса й, захопивши вже пусту тацю, вийшла з кабінету.

- Вона завжди така? - було перше питання від Кирієнка.

- Так, - пролунала лаконічна відповідь.

- Важко мені з вами, дівчата, буде, - роблячи ковток смачнючої кави та знову сідаючи на диван для відвідувачів, пробурмотів чоловік.

- Навпаки, з Юлією Володимирівною дуже просто. Попрацювавши з нею, ви зрозумієте. Вона знає, чого хоче, чітко ставить задачі, не вимагає того, що ти не можеш зробити, чутлива до проблем оточення...

- Просто ідеал краси та розуму, - гмикнув, знову сховавшись за філіжанкою охоронець.

Катя так само як нещодавно її керівниця підняла брову.

- Ваш сарказм не доречний.

- Ой, тільки не треба мені цієї дурні, - Кирієнко роздратовано відставив каву. - Я вже мав задоволення поспілкуватися з нею зранку. І скажу чесно: мав я таке задоволення!

Макс чекав, що дівчина обуриться його грубості, й вже пошкодував, що не стримався, але Катя чарівно посміхнулася й повторила мантру про те, що до керівниці потрібно звикнути. Сперечатися Кирієнко з нею не став, а перейшов до справи.

- Що з цим чоловіком, який насправді не чоловік, а колишній? По наших звітах він в іншому місці працює. Чи це не так? Має зуб на твою... кхм... вашу шефіню?

- Його звуть Волоков Олег Сергійович. Займає посаду директора одного з філіалів. Розлучені близько півроку. Юлія Володимирівна його кинула.

- Причина? Зрада? - Катя похитала головою.

- Коли Юлія Володимирівна пішла вгору кар'єрними сходами й обігнала чоловіка, він став тиснути на неї, щоб вона пішла. Посилався на те, що вона не здатна з цим впоратися. Та й загалом його ставлення до людей... Гадаю, ви помітили, коли зустріли його.

- Мені здається вони дуже схожі.

- Ні. Олег Сергійович зневажливо ставиться до оточення, а Юлія Володимирівна просто цінує свій особистий простір. Стала цінувати...Але це моя особиста думка, - раптом схаменулася секретарка, розуміючи, що була надто відверта.

- Не хвилюйся. Інформація для службового користування, не розголошується, - усміхнувся охоронець.

Потім поставив ще кілька питань про розклад, регламент зустрічей та звичках керівниці. Нарешті залишив дівчину з її папірцями й поринув у власні справи. Подзвонив керівнику, відзвітував про виконану роботу, домовився про встановлення камер. А потім занурився в найскладнішу частину своєї напруженої роботи -  став чекати.

Через дві години з кабінету вийшла Юлія Володимирівна й мовчки вийшла з приймальні, за нею шмигнула й Катерина.

"От уже ж миша", - подумав Макс, спостерігаючи, як жінки зникли в кімнаті для нарад, а потім знову повернувся на свій диван та відкинувся на спинку.

- А керівниця в неї змія, - повідомив простору перед собою. - Як тільки ужитися примудрилися?

Продовження на Букнет...