Курода не хотів визнавати цього навіть перед собою, але він хвилювався. Хвилювався, що невдовзі побачиться з дівчиною, за яку турбувався. Його мудра мати, почувши буремну розповідь про українську дівчину в його проєкті, сказала, що Такеші закохався, але чоловік ввічливо заперечив, що цього не може бути. Просто від тої дівчини було дуже багато неприємностей. А ще Такеші зауважив, що незважаючи на все, Марина-сан зрештою стала рятівницею Сорану. Мама мовчки усміхнулась та кивнула.

Які ж вони схожі і не схожі одночасно. Мати Куроди також українка. Неймовірно приваблива жінка з незвичним для Японії трохи хвилястим каштановим волоссям. В марини було таке саме волосся, але очі темніші. Та й, на відміну від матері, стрункою та тендітною дівчину назвати важко. А її вибуховий характер - окрема розмова. Маринина вдача схожа на водограй, на відміну від материної "спокійної річки". Й це найбільш хвилювало та змушувало турбуватися. В такої дівчини напевне завжди повно проблем.

Цього разу Петренко з'явилася без запізнень. Автівка її більше не збивала й потяг, на якому вона їхала, не зійшов з рейок. Трансфер доправив її та ще двох претендентів на посаду модераторів без запізнень.

Серед незнайомців дівчина поводилася, як своя. Вільно спілкувалася й з можливими колегами, й із супроводом. Схоже в рідній країні вона була ще більш пряма й розкута, ніж Курода її пам'ятав.

Та побачивши японця, дівчина чомусь знітилася. Одразу стала серйозною та ввічливо вклонилася, коли той підійшов ближче.

Поява Такеші стала для Петренко громом серед ясного неба. Не можна ж так людей лякати. Вона ж бо тільки заспокоїлася та перестала трястися через переїзд. Допомогло ще й те, що на вокзалі вона зустріла двох учасників тестування в Японії. Імен їхніх дівчина не знала, але обличчя були знайомі. Обох вона бачила у коридорах офісу Нанракано в Токіо. А як відомо, коли в стресовій ситуації зустрічаєш хоч віддалено знайому собі людину, вона стає чи не найближчою у світі.

Тільки от Курода такого враження чомусь не справляв. Його Марина побоювалася. Навіть незважаючи на те, що прощалися вони майже друзями, й японець не раз дякував та допомагав. Та ще й кілька листів написав, питаючись, як проходить реабілітація.

Мабуть все через те, що зараз він був такий самий холодний та зверхній, як у їхню першу зустріч.

- Доброго дня! - директор потис руки кожному з новоприбулих й сів разом з ними за стіл для перемовин. - Я радий вітати вас. Вас запросили тому, що ви всі професіонали своєї справи й добре зарекомендували себе під час бета-тестування. Крім того, всі ви відзначені здатністю свого мозку до безпосереднього контакту зі штучним інтелектом гри.

- Що ви маєте на увазі? - спитала Сніжка, дівчина з коротким їжачком блакитного волосся та пірсингом по всьому обличчі.

- Зараз я поясню що це та чому це важливо. Соран - це скорочення від Сораносекай, тобто "Пустий світ". Звучання скорочення більше схоже на європейське, тому й було обрано нашими маркетологами. Але це не змінює сутності віртуальної реальності - вона поки що не досконала, тобто не є повною копією реального світу. Щоб виправити це, вносяться зміни згідно емоцій та думок гравців, які зчитує штучний інтелект. Це не миттєвий процес, але неминучий.

- Тобто гравці виступають у якості програмістів? - знову подала голос блакитна.

- Можна сказати і так. Але не всі гравці в однаковій мірі можуть впливали на роботу штучного інтелекту. Закономірність ще до кінця не вивчена, але ми вже можемо з'ясувати, у кого з гравців є до цього схильність.

- У нас вона є? - подав голос Дмитро.

- Так, - кивнув Курода та чомусь глянув на Марину.

Дівчина була незвично мовчазна. Вона водила пальцем по екрану телефону. Чи то нотувала, чи то переписувалася з кимось.

- Ще є питання?

- Коли починаємо?

- Треба буде пройти ще одне тестування, щоб остаточно переконатися у вашій профпридатності.

Петренко відірвала погляд від телефону та здивовано втупилася на японця. Яке ще тестування? Її ж запросили на роботу, тобто все було вирішено заздалегідь. Чи не так?

Курода та двоє інших претендентів підвелися. Підскочила, гримнувши кріслом, й Маринка. Але директор зупинив її рухом долоні. Дві пари очей Мариних супутників глянули на неї на прощання: одні з жалістю, інші зверхньо. За мить приміщення спорожніло, й дівчина важко упала в крісло.

Як так вийшло? Курода образився через те, що вона не уважно слухала його розповідь? Але по-перше, вона слухала уважно, а по-друге, це все їй вже давно було відомо. Про щось розповідав сам японець, до іншого дійшла сама шляхом наукового тику.

Та не встигла Марина остаточно пірнути в розпач, як двері відчинилися й чорноокий красень знову постав у всій своїй похмурій подобі. За мить сталося щось зовсім неймовірне - Такеші посміхнувся й дружньо спитав:

- Ну як ти?

Від здивування Петренко втратила здатність розмовляти. Все що змогла вичавити з себе це кілька "е" та "ем", а ще одне "я".

- Кхм. Я так сильно спантеличив тебе. Чому?

- Побач... те. Я мабуть... Курода-сан, я...

Японець зсунув брови.

- Минулого разу ти називала мене на ім'я та була більш рішуча.

Марина знітилася. А й справді, чого це вона так розгубилася перед Такеші?

- Вибач, я просто розгубилася. Ми наче вже домовились про співробітництво, а тут ще якесь тестування...

- Тестування два двох інших не для тебе, - усміхнувся японець. - Ти, можна сказати, унікальний екземпляр. До речі, Куро питав про тебе.

- Куро? - здивувалася дівчина.

- Так, він багато чому навчився з вашої минулої зустрічі. Симбіоз з тією приблудою, що псувала нам нерви минулого разу перевершив всі мої сподівання. Завдяки цьому вдалося вирішити чимало проблем. Наприклад, з автоматичним виводом гравця через певний час гри.

- Навіщо це? - смикнула Марина плечем. Вона ще й досі не розуміла того дурнуватого обмеження на кількість часу в грі.

- Причин декілька. Згодом ти у всьому розберешся. Та й поговорити час ще буде. А зараз не хочеш завітати до Сорану?

- Дуже хочу!

Очі дівчини спалахнули так, що Курода зніяковів. З одного боку він чекав такої реакції, а з іншого ніяк не міг звикнути до Маринчиної легкої вдачі. Він коротко кивнув, намагаючись втримати обличчя, та запропонував слідувати за ним. Мара весело, ледь не підстрибом закрокувала поруч.

Звичайно, розміри київського офісу в жодному разі не можна було порівнювати з японським. Проте це і не потрібно було, адже кількість працівників, судячи з розповіді Такеші була всього лише близько сорока чоловік. З них майже дві третини оператори віртуальної камери.

- Робота ведеться змінами із дотриманням вимог законодавства вашої країни. Графік буде вислано тобі на пошту після оформлення всіх необхідних документів. До речі, все необхідне з тобою?

- Авжеж, - Марина поплескала по пузатому боку свого рюкзака.

Курода кивнув та продовжив:

- Заповниш всі необхідні формуляри у відділі по роботі з персоналом, а потім подзвониш мені. Я проведу тебе на твоє робоче місце.

- Хіба це робота для директора? - буркнула дівчина у бік, бути поруч з японцем їй чомусь було ніяково. Але Такеші почув її та відповів:

- Ні, але ти - особлива, - без тіні сумніву та дуже серйозно.

Мара не встигла зніяковіти, бо слова чоловіка її дуже зацікавили.

- Чим саме я така особлива?

- Побачиш, - процідив крізь зуби японець.

Схоже він не збирався розповідати про все, а до того бовкнув, не подумавши. Марина недовірливо примружила одне око та хотіла ще щось запитати. Але вони несподівано дісталися до необхідного відділу, й Такеші швидко пішов.

"Ну, нічого, - подумала дівчина. - Нікуди ти від мене не дінешся. Все розповіси. А як не розповіси, сама дізнаюся".

Геймерка знову відчула себе персонажем детективної гри й від того тілом побігло приємне тепло. І як вона стільки часу прожила без таємниць? Виявляється, вона полюбляє цей жанр більше, ніж вважала до того. Чи в минулому житті була детективом? А може це вплив компанії Нанракано?

Зрештою Петренко вирішила подумати про це якось іншим разом та звернула свою увагу на менеджерку, яка буквоїдським тоном розповідала як заповнювати бланки.

За півгодини, не менше, дівчина впоралася з завданням та була відпущена на всі чотири боки трохи втомленою та засмиканою жінкою.

Опинившись у коридорі, Марина набрала номер Такеші, але той відбив виклик й за мить прийшло повідомлення про те, що він на зустрічі. "Злякався?" - криво усміхнулася дівчина. А потім розгублено озирнулася. І як тепер дістатися вірт-капсули?

Коридором йшов чоловік європейської зовнішності й дивися прямо на "загубленку". Невдовзі він опинився поряд, усміхнувся та назвався Олексієм.

Олексій провів Марину на робоче місце. Спершу до роздягальні, де вже був підготовлений костюм для неї. Схоже той самий, який було зроблено для неї минулого разу.

Незважаючи на те, що Марина дуже сильно схудла останнім часом, еластична тканина добре прилягала до тіла. Проходячи повз дзеркало дівчина не могла не зупинитися. Раніше в неї не було можливості поглянути на себе у цьому космічному костюмі. Тож "головний фахівець з електронного устаткування", а саме так у заяві щойно писала Петренко свою посаду, трохи покрутилася на всі боки.

Разом з уніформою Мара роздивилася й себе. Раніше вона сприймала себе такою, як є. Не надто переймалася зайвими кілограмами, але й особливої любові до себе не відчувала. Але зараз дівчина, що дивилася на неї із дзеркала, насправді була варта захоплення.

Втім Петренко дуже швидко згадала, що на неї ззовні чекає Олексій, а ще трохи згодом неймовірний світ Сорану. Вона вискочила з роздягальні й, не питаючи, попрямувала до сусіднього приміщення, де за скляною стіною вже помітила вірткапсули. Вона не помітила здивовання й оцінювального погляду чоловіка, що спантеличено попрямував за нею.

Олексій показав "робоче місце" та запропонував нагадати, як під'єднуватися до нього, але Марина не дала доступу до тіла й сказала, що все чудово пам'ятає. Вона завзято стрибнула на високу сходинку та впала у м'яке та пружне крісло. Воно моментально повторило всі вишини дівочого тіла, яке від цього моментально розслабилося.

- Відчуття перебування на хмаринці ні з чим не порівняєш, - задоволено видихнула, дивлячись кудись крізь стелю.

Тепер вірткапсула була обладнана ще й дверцятами з невеличким віконцем, тож дівчина відгородилася ними від провідника, щоб під'єднатися. Звично, але з великим хвилюванням наділа шолом та знерухомила власні кінцівки манжетами. Закрила очі...