Глава 3 Відповіді та нові питання
Прокидатись було важко, хоча провідник був занадто наполегливий в тому щоб я покинув потяг і нарешті вийшов на станції, встати з такої як мені здавалось тоді дивовижно м'якої та зручної лавки, вийшло в мене разу з третього. В готелі спочатку в ночі мене катували жахіття, стільки деталей, лиць, подій. Я кожного разу забуваю все що було останні роки, не згадую про все, максимум тримаю сухі факти в голову, мов було та й було. Але ніч все одно підіймає навіть найдавніші травми, особливо мерзотно робиться коли декілька таких жахіть сплітаються в один, здається нескінчений. Потім сни стали спокійнішими й більш дивними, там були якісь незнайомі місця і люди, схоже розум остаточно перегрівся, як той котел на фабриці, і почав плодити відверте божевілля.
Проте треба йти, Кірк зустрів мене знайомим, трохи гірким повітрям з присмаком дерев'яного вугілля. Даний запах створювали механізми та парові установки, якими щедро було заставлене місто. Встановлювалися вони для різних задач від перепомпування води у хмарочоси та підняття ліфтів, до функціонування систем ППО, які були збудовані після невдалого бомбардування імперцями.
Декор вокзалу столиці був багатим, архітектори дійсно постарались, щоб навіть металеві балки були чимось прикрашені, проте громіздкості не було. Очі не розбігались, а гармонійно підчіпляли різні елементи, як то ковані виноградні лози на ліхтарях, чи королівських двоголових орлів на колонах.
На стелі головного куполу була красива фреска яка відображала запуск першого паротягу в країні, здається раніше вона була більш насичена на кольори.
Покидаючи вокзал через високі двері починаю прикидати як мені потрапити на проспект Марії 17а.
Якщо я все правильно пам'ятаю потрібно минути будинок парламенту і королівський банк, далі через північний міст і я на проспекті.
Проте зрозуміти маршрут це одне діло, а ось добратися тут проблема, оскільки я рідко був в центрі рух громадського транспорту я не знав, а таксисти могли бути не такі привітні як той що відвіз мене вчора до готелю "Галані" і взяти чималі гроші.
Прийнявши тактичне рішення все-таки взнати рух громадського транспорту я почав шукати карту, богиня мати краще я б цього не робив. Побачивши ту мішанину з різноколірних ліній в яких єдине, що я бачив це схема роботи електростанції на гаус генераторах, довелось все-таки брати таксі.
Відшукавши очима припаркований чорний автомобіль марки "Кречет" з помаранчево білою смугою по боках кузова, та пояснивши водію куди треба їхати, я вирушив до місця прибуття, зручно вмостився на шкіряному сидінні. Сон знову почав мене брати у свої тиски, зрештою воно і не дивно загалом я нормально спав може години чотири, а решта була наповнена боротьбою з розумом.
Намагаючись хоч якось відволіктись, починаю роздивлятись вулиці, проте через швидкість таксі, високі будинки та потік машин мало що вдавалось роздивитись.
Покинувши марну справу звернув увагу на салон таксі. На вигляд все досить солідно, ну інакшого від столичного транспорту і не чекав. Між задніми сидіннями й водієм зроблена стінка з віконцем, також позаду є ще один ряд, тобто як я зрозумів сумарно авто може вмістити шістьох пасажирів. Багажник де розміщався мій саквояж досить компактний, хоча на даху автівки я примітив конструкцію з ременями, схоже габаритні печі розміщалися там. І як в доказ моїх слів я помітив таке ж таксі з, купую речей на даху і повним салоном, можливо туристи або повна сім'я.
Також в стінку між сидіннями був вмонтований такий собі мінібар з пляшкою води та двома стаканами.
Розглядаючи скляні посудини ми виїхали на північний міст, під нами протікала широка ріка Альпір, спокійними водами якої пропливали проходи. Трохи поодаль від нас був мурований міст, його ще називали "Королівські ворота". Колись він був єдиною дорогою для машин на інший берег у новій столиці, другий міст, він же "Стальний шлях" був виключно для потягів. Тепер же крім нього є ще чотири мости для авто, трамваїв та пішоходів і "Королівські ворота" слугує більше як локацією для туристів. А подивитися там було на що.
Будували його з помпезністю, і на відміну від головного вокзалу, як на мене, з декором там переборщили. Арки, леви як символ ще старої династії, декоративні факели та башти й ще купу іншого. Красивий, але занадто перевантажений деталями.
Як тільки міст закінчився, мене почала брати тривога. "Щит", організація котра відповідає за внутрішню і зовнішню безпеку Рутанії. Ти про нього не знаєш нічого, а він про тебе все і навіть більше. Різні думки з теоріями та гіпотезами на тему для чого я їм знадобився, знову почали лізти в голову. Від цього хвилювання тільки зростало, на чолі почав виступати піт, але згадавши методику заспокоювання нервів, яку нас вчили в офіцерському училищі, зміг трохи опанувати себе, але не до кінця.
Авто почало забавляти швидкість, розрахувавшись з водієм трьома банкнотами номіналом в одну грош, треба було все-таки їхати громадським транспортом, покидаю транспорт і опиняюсь перед п'яти поверховим будинком. На вигляд стандартна адміністративна будівля, нічого особливого не має, хіба що решітки на деяких вікнах з внутрішньої сторони.
Набравши повні груди повітря і глибоко видихнувши покрокував до дверей, постійно тереблячи ручку саквояжа.
Біля входу мене зустрів молодик зі схожим на квадрат лицем. Його форма була ідентична з загальновійськовою, відрізнявся він тільки нашивкою, котра була практично як герб королівства, тільки замість маленького щитка в орла на грудях було відкрите око.
- Мета візиту, - сухо питає молодик.
- Наказ, - таким же сухим, з легким хрипінням, голосом відповідаю, одночасно дістаючи вже трохи пом'ятого паперу.
- Арн, проведи офіцера, - гукнув він ще одному охоронцю після того, як пробігся очима по тексту на листі.
Мене завели в середину, в очі відразу кидались мармурові широкі сходи з темними бильцями, така ж біла плитка була застелена червоним килимом, на колонах були рельєфні емблеми організації.
Богиня мати, ці очі на гербах здавались живились точнісінько на мене.
Ми ввійшли до ліфта, мій провідник зачинив сітчасті двері й натиснув на важіль. Ми минали поверх за поверхом, на відміну від входу, де здавалось не було нікого крім охорони, вище кипіло життя.
Люди як в ділових, так і в повсякденних костюмах постійно кудись йшли, хто з паперами, хто активно перемовляючись, інші розмовляли телефоном. Єдине що вибивалось з картини це кобури з револьверами у більшості й монолітні охоронці біля деяких дверей, а так класична адміністративна будівля.
Зупинивши ліфт на четвертому поверсі ми покрокували далі, тут знову все було спокійніше, рідкі зустрічні не звертали на нас жодної уваги, максимум обходячись легким уживанням в знак вітання.
Зупинившись біля дверей, які зрештою нічим не відрізнялись від інших, провідник декілька раз постукав, отримавши відгук з середини, він просунув голову:
- Пане полковнику, дозвольте увійти.
- Заходь, - вже більш чітко я почув м'який тембр власника цього кабінету.
- Пане полковнику, поручик Віль Горт прибув.
- Чудово, нехай заходить.
Не знаю чому, але оптимізм полковника я не розділяв, на чолі знов виступив легкий піт, а серце почало калатати з більшою швидкістю.
Увійшовши в середину я відразу почав підмічати різні деталі, щоб трохи заспокоїтись.
Кабінет був досить просторий, по середині розташовувався Т - подібний стіл, під правою стіною декілька шаф з великим сейфом. Під лівою був поставлений розкішний диван з кавовим столиком. Завершував інтер'єр кришталь на люстра та портрет короля над диваном.
В приміщенні крім мене та провідника було ще двоє, чоловік середніх років в сорочці та простих брюках та старіший пан в чорному фраці та протезованою щелепою.
- Можеш бути вільним, - махнув чоловік до мого провідника, той кивнув головою і хутко покинув кабінет залишаючи мене наодинці.
- Отож, Віль Горт, - проскреготав грубим, з відтінком металевого шкрябання, голос чоловіка в фраці, від його тону я ледь не підскочив на місці, проте зміг себе опанувати й лиш повернув голову, не змінюючи пози, - в чотирнадцять років пішов до гімназії з поглибленим вивченням мов, не закінчив навчання і в сімнадцять вступив до лав королівських військ, після закінчення другої війни коаліцій за рекомендацією навчався в офіцерському училищі, третю війну зустрів у званні підпоручика, за заслуги на полі бою був відзначений медаллю за мужність третього ступеня і підвищений у званні до поручика, був переведений з піхоти до новосформованих інженерно підривних військ, показав себе як грамотний командир рекомендувався до нагороди за мужність другого ступеня.
З родини є п'ятидесяти шести річна матір, Марія Горт, головна медсестра госпіталю святої Клавдії, та молодша сестра Анна Горт, анестезіолог в тому ж госпіталі, батько загинув п'ятнадцять років тому в експедиції до нового світу у Лютому океані, згодом матір важко захворіла на некродо. Всі зароблені гроші ви відправляли на дорогі ліки, а сестра влаштувалась на другу роботу прибиральницею.
Завершив читати документ чоловік з протезованою щелепою, і відклавши його на столик подивився на мене як виявилось ще й протезованими очима.
Від кожного його слова про мене, мені робилось все гірше, серце билось як навіжене, а піт щиро всмоктувався у мій кашкет та китель.
- Пане поручику, - звернувся до мене чоловік у сорочці, - прошу не потрібно хвилюватись, засуджувати вас ніхто не буде, тим більше як ви почули не має за що, сідайте, будь ласка.
Провів він рукою до одного зі стільців, всівшись дійсно стало трохи легше, ноги весь цей час були ніби з дерева і тримали мене з важкою бідою.
- Води чи може чаю? - спитав полковник підходячи до столика, де незнайомець поправивши фрак відклав папери й прийнявся розміщувати чай.
- Чаю, будь ласка, - вже зовсім сиплим голосом мовив я.
Всміхнувшись чоловік набрав з заварника бурштинової рідини та подав мені, сам обмежившись склянкою води.
- Весь цей спектакль був необхідним для подальшого діалогу, - на мій погляд, повного нерозуміння чоловік знову усміхнувся, - зараз все поясню. - Всівшись у своє широке крісло чоловік допив воду і склавши руки будиночком почав:
- Отож, познайомимося, я голова відділу зовнішньої розвідки"Щита" полковник Нельтер Ірвіс, це, - показав він рукою на чоловіка з чаєм в руках, - майор Максим Ірм. Певно ви гадали для чого ви нам знадобилися? Проте почну трохи здалеку. Ви чули про диверсію на Рейварській дамбі?
- Звісно, підрив дамби зупинив Ісарській війська і дав нам час на перегрупування й організацію оборони.
- Отож це була моя робота і пана Максима, саме він керував диверсійною групою, і як ви бачите не зміг відійти без ушкоджень.
Тепер я дещо інакше подивився на чоловіка який читав мою біографію, замість таємничого і страшного незнайомця я бачив такого ж ветерана, котрому пощастило менше ніж мені.
- Тепер щодо вас, що ви чули про Калаган?
- Губернаторство Ісарської Імперії, край гір та річок, через її землі прокладена транс- Ільтська залізниця яка була основним джерелом постачання для ворога.
- Саме так, - продовжив тепер майор, - ми детально вивчили вас в першу чергу як бійця і відібрали вас для участі в одній акції.
- Перепрошую, - набравшись сміливості перепитую я.
- Імперія зараз слабка як ніколи, Калаган досить неспокійний регіон і зараз наш шанс підірвати панування імперії на цьому континенті, наші агенти та агенти Коаліції другий рік готують повстання на цих землях, якщо Імперці втратять Калаган, вони втратять контроль над більшою частиною Ільту.
- Ви, - знову продовжив полковник, - досвідчений ветеран досить специфічних військ, ваші навички потрібні для підтримки повстання з тіней. Ми вже відібрали декілька ваших колег і зараз вони прямують в складі спеціальних груп до Куна.
- Також хочу додати що ми не будемо осторонь, наших ресурсів вистачить, щоб вилікувати вашу матір та стабілізувати досить кепське фінансове положення вашої родини, - завершив майор допиваючи свою чашку чаю.
При згадці про матір моє серце стиснула туга, шанс покінчити з її муками та отримати гроші для подальшого нормального життя, були неабияким аргументом для мене.
Офіцери "Щита" не відволікали мене, вони уважно спостерігали як я борюсь з внутрішніми демонами та чекали.
- Коли й куди мені потрібно прибути? - нарешті питаю.
- Після завтра сюди ж, вас відвезуть на точку зборів, ми випишемо вам перепустку і дамо вам час відвідати родину. Завершив майор підіймаючись з дивану.
- Запам'ятайте все що ви почули тут цілком таємно, за офіційною версією ви відправляєтесь у Рейвар як інструктор, на другому поверсі ви підпишете необхідні папери про нерозголошення, також вам видадуть фальсифіковані документи про відрядження.
- Я можу йти?
- Так, можете бути вільні, в потрібний кабінет вас проведуть. - закінчив полковник підіймаючи слухавку телефону.
Тепер моя голова була заповнена думками про мою місію, тішило тільки те що я зможу відвідати близьких, проте Калаган.
Невідомий край, земля імперців де не буде вірної артилерії з авіацією яка прикриє ні допомоги союзних підрозділів, там ми будемо самі.
За важкими думками, я покрокував за охоронцем, які здається були на одне лице. Потрібно підписати документ та отримати "наказ" на подорож до Рейвару.
Коментарі