08:12. Дім.
- Мамо,  я дома!
- Віра!? Це ти?
- Я, - посміхаюся

Обійми. Якщо я і буду за чимось сумувати,  так це за ними...

- Я тобі дзвонила вчора цілий день,  і цілий день одна жіночка мене відправляла по одному й тому самому відомому маршруту. 

І як, на зло , саме в цей момент почали приходити sms від Kyivstar.
- Віра,  я переживала.  Де ти була? 
- Ну... я.  Розумієш...
- На даний момент я нічого не розумію., - так, сарказм - це наше все. З покоління в покоління переходить .
- Я була за кордоном.
- Де?! Віро, мені треба з тебе слова силоміць витягувати?! 
- Я була в Туреччині.
- Тобто ти,  полетіла за кордон , не попередивши і не сказавши нікому?  ,- якщо вона дізнається про Риту,  я помру ще раніше..., - А той факт,  що мені лізли в голову самі найгірші думки,  ти про це думала?  Що я передзвонила усім знайомим , колегам по твоїй роботі?  Я собі місця не знаходила! 
- Мамо,  заспокойся. 
- Я переживала за тебе!  Уяви себе,  на моєму місці! Твоя дитина не бере слухавку , ніхто не знає де вона,  а квартира пуста і речі тут!  Я ледь з глузду не з'їхала від переживань за тебе!
- Мамо,  там блокується телефон.  У прямому сенсі цього слова.  Він не вмикався доки я не прилетіла назад до України .
- А?
- Ні,  мам,  магнітики я не купляла.
- Та йди ти знаєш куди , зі своїми магнітиками?!
- Ну...  в принципі,  можеш не казати,  я здогадуюсь...
- Віра! 
- А я закохалася...


Мама.  Перша подруга. Порадниця.  Сховище моїх секретів та страхів.  Моя ненька. Мій берег. Моя пристань,  куди я приходила після шторму під назвою " Життя " .  Я розповідала все.  Мої думки,  моя душа були завжди відкриті для неї.   Але розповісти про рак  я не змогла.  Сама тільки думка,  що вона дізнається,  рве мені щось із середини.  Якби тільки в мене була чарівна паличка,  як у Герміони і закляття " Забуттятус " , яке стерло б усі спогади про мене... Але ми на Україні.  Магія тут не працює.

В цей день ми вирішили приготувати піцу. Зробили тонке тісто,  намазали його домашнім кетчупом.  Туди виклали помідори чері,  перець жовтий та зелений,  копчену грудку,  маслини , цибулю,  порізані шматочки ананаса.  Зверху зробили тонку сіточку із майонезу.  Поставили в духовку.  За 15 хвилин до повного приготування,  ми виклали тонко нарізані шматочки твердого сиру по всій площині. А потім прикрасили це все листочками базеліку ...
Ми відкрили пляшку білого вина,  трохи охолодивши її перед цим. 

Ми говорили й говорили , але все рівно було відчуття наче бракує слів.  Неначе не вистачає останнього пазлу,  аби скласти картинку.  Можливо,  це тому,  що моя таємниця  так і залишиться нею,  а там вже слова не потрібні...

- Мамо,  я піду на вулицю  .
- Що?  Побачення?, - так,  зі смерттю...
- Можливо, - цілую в останнє , обіймаю в останнє,  прощаюся в останнє... ,- Ну,  я пішла.  Я люблю тебе,  дуже-дуже. 
- І я тебе,  моя зозуля, - тепла посмішка.

Закривши двері квартири,  я неначе відрізала від себе величезний шматок життя  власними руками...