Я повісив плащ за гілку недалеко від вогнища і сам впав на землю.

—Як же ж холодно— ,я обняв свої плечі та почав їх терти, щоб зігрітись. Вода була морозяна і я чудом зміг виплисти до того, як мої кінцівки не відмовились.

  Я зняв свої черевики і поставив їх біля багаття, щоб вони висохли. Все промокло до нитки: одяг, їжа, карта... Карту вже не спасти, всі чорнила потекли так, що вже нічого не розбереш. Я спробував спасти хліб, який в мене був і поставив його на сумку біля вогню.

  Вже середина дня, через мої пригоди я знатно гаю всій дорогоцінний час. Але я не можу просто так піти, потрібно хоча б висушити взуття, щоб не впасти від хвороби. Я вирішив залишитись на 30 хвилин і піти дальше.

  Я мовчки сидів та майже не рухався. В результаті я впав в свої роздуми.

  Так для чого король тримав мене біля себе? Не давав вийти, говорив, що в мене великі здібності і я буду великою допомогою для нього. Він і так забрав в мене занадто багато: дім, сім'ю, нормальне життя, а ще сміє щось вимагати від мене. Ще так "добре" відносився до мене, що залишив після себе шрами. Він псих. Він точно псих. В деякі моменти він тижнями ігнорував мене, іншими знущався. Він завжди поводився як останній покидьок, а одного разу, тільки одного, зміг набути хоть якоїсь людської поведінки.

Я відкинувся і вперся спиною об дерево. Цікаво, як би я жив якби нічого цього не сталося, ніяких нападів темних звірів, смертей рідних..

  І тут я відчув як хтось або щось потягнуло мене за волосся.

—Ай! —, я повернув голову і помітив сороку на гілці куща біля мене, яка безсоромно тримала моє волосся в своєму дзьобі ,—Ей! В мене й так його мало, ще й ти вириваєш.

  Сорока нахилила голову ніби слухала мене

—Сороко, сороко, будь милою і віддай мені волосся. —, я швиденько протягнув руку щоб зловити маленького злодія але сорока була прудкішою і полетіла.

—Хах, я ще помщусь тобі. —, сказав я з посмішкою.

  Їй напевно здалось, що це золото, багато хто хвалив моє волосся, говорячи, що воно переливається наче коштовність.

—Дякую, що витягла мене з потоку моїх думок.—,я встав і потягнувшись сказав сам до себе, —Думаю зараз саме час йти.

  Я озирнувся й зрозумів що зараз ніч. Зараз, чорт тебе б побрав, ніч.

  Не знаю, що сталося але рухатися далі треба.  Першим ділом я взяв черевики, які вже встигли підсохнути і були приємно теплими, а потім зняв плащ, який вже був сухим. Я глянув на хліб, якого я старався спасти. Підійшов і зламав кусочок, щоб попробувати чи не так все погано. Все було не настільки погано. Хоча кому я брешу? Але дивлячись в якому я положенні, крутити носом я просто просто не мав права. Я відламав собі трохи хліба, а рештки кинув в сумку. Їжі було мало, так що я повинен економити. Давиться яблуками я вирішив тільки тоді, коли все стане дуже погано.

  Перекинувши сумку через плече і затушивши полум'я, я пішов далі.

  Ноги не хотіли слухатися, я відчував слабість в тілі чи то через недоїдання, чи падіння в річку дало свої плоди і я захворів. Точно не знаю, але дуже надіюсь, що не друге. В мене нема ніяких ліків, а ризикувати та їсти якісь трави, які ростуть при дорозі, я не збираюсь. Я й не вмію їх заварювати, бо наврядчи багато трав діють якщо їх просто жувати.

  Таким темпом я помру швидше ніж встигну добратись до найближчого селища.

—Радість то ж яка, здійснити свій такий бажаний план втечі, щоб потім зразу померти собачою смертю. —прошепотів я до себе та піднявши очі, завмер.

  Схоже, що помру я __набагато__ гіршою смертю ніж міг очікувати.

  На мене дивились голодним поглядом.  __Одна з цих тварюк знайшла мене.__ Рот тварбки, яка дивилась на мене з дерева, розплився так, що почав нагадувати хитру посмішку. Наче воно раде, що знайшло собі нову здобич. Його голова різко нахилилась вбік під неприроднім кутом. Ця тварь не похожа на ніяку тварину, а більше походить на дуже спотворену людину. Я більш ніж впевнений, що це жертва кровавого прокляття, якій не пощастило просто померти, а натомість перетворитись на ось це.

  Воно почало дуже повільно рухатись, а я з страху не міг і з місця зійти. Я стиснув шлейку моєї сумки і дивися на нього. Чуючи його повільне та не рівномірне дихання, я почувався наче в сні. Просто поганому сні, і коли мене тут вб'ють то я просто прокинусь з нього.Я знайду себе в свому ліжку і все що зі мною було це не більше ніж кошмар.

  Але я розумів, що це не так і якщо зараз не зійду з місця, то буде мені сон вічний.

  Його рука повільно потягнулась в мою сторону. І я зірвався з місця, як опечений. Воно й не думало давати мені шанс відірватись і зразу ж, з жахливим криком, зійшло з місця. Я старався якомога швидше бігти, не зважаючи на болото та оминаючи дерева. Різко під моїми ногами зникла земля і я поїхав вниз по мокрому болоті. Це створіння на секунду зупинилось перед схилом, але не стало довго думати і продовжило мене переслідувати.

  В кінці схилу я ще кілька раз перекотився і різко піднявся, щоб продовжити біг, як я помітив вхід до шахти. В мене не залишилось іншого вибору, як забігти туди. Для її стійкості шахту підтримували великі балки. На бігу я помітив залізні кайла, ящики з вугіллям та камнем і тому подібне.

  Якщо я просто побіжу вперед, то опинюсь в пастці без виходу назад, тому що впереді мера немає безпечного шляху до протилежної сторону шахти. А рейки, через які можна було б перейти, досить старі та майже обвалились.

  Я в поспіху спробував знайти корисні речі та придумати, що робити і як спасатись. Глянувши верх, я побачив підвішений на мотузці великий залізний ящик, скоріше всього з камінням. Інший кінець мотузки прив'язаний до металевого гачка, який виходить з землі.

  Якщо мені вийде скинути той ящик на нього, то я виживу. Ось я вже біля мотузки і в поспіху стараюсь вийняти кинджал. Монстр вже забіг в шахту, зупинився на секунду, щоб поглядом знайти мене і з криком побіг на мене. В найважливіший момент кинджал випав в мене з рук, але я все таки встиг його підняти та перерізати мотузку тремтячими руками .

   Ящик, під силою тяжіння, важко впав монстрові на ногу так, що аж підлога затрематіла. Я вже побоявся, що вона провалиться під моїми ногами. Після падіння ящика це створіння злісно ричало та протягувало свої лапи в мою сторону, з надією все таки дістанеться мене. Якби я зміг все зробити з першого разу, то ящик би впав прямо йому на голову, але зараз найголовніше не те як я це зробив, а те що я живий. Якби лапи цієї тварі були хоча б на 20 сантиметрів довші то воно б дістало мене і змогло зробити бажане.

  Я сидів навпроти монстра стараючись вирівняти нерівномірне дихання. Натомість монстр продовжував ричати і дерти дерево під собою, а коли зрозуміло, що так не зможе вибратись– почав дерти залізний ящик.

   Мене більше нічого не тримає тут. Я встав й хотів йти, але мою голову пронизує думку: " Ця людина не винна, що стала цим." ,тому я вирішив закінчити її страждання.

  Я закинув кинджал назад в сумку, акуратно обійшов монстра і озирнувся навколо. На вигляд ця шахта була закинута і тут давно нікого не бувало. Вона побудована на глибокому розломі, балки які простягались з глибокого дна розлому, тримали на собі підлогу, на якій я стою. Я акуратно глянув вниз і побачив,  що в саме дно простягаються сходи, але як на них попасти я не знав.

   Я обійшов приміщення поглядом в пошуках зброї, щоб вбити звіра без небезпеки для мого життя. Я пройшов до ящиків і почав шукати зброю. Там я знайшов тільки лопати і кайло. Я хіба що можу спробувати кинути кайло звірові в голову, але я не впевнений що це в мене вийде.

  Коли я вже хотів здатися в пошуках, то помітив арбалет, який лежав спертий до ящика і я якраз вмію ним користуватись. Я підійшов та перевірив його на справність. В нього була заряджена одна стріла, але більше немає, тому значить, що в мене одна спроба.

  Я підійшов на безпечну відстань він звіра, який далі тягнувся до мене, але коли побачив зброю то став спокійним... Він наче вже знав, що зараз все закінчаться і він зможе спокійно зустріти свій спокій, який чекав весь цей час. Я прицілився і тихо майже пошепки сказав:

—Зараз все закінчиться.

  Пройшла секунда і я відпустив тятиву. Стріла вціліла рівно в голову і звір пустив свій останній видих. По землі пролилась чорна, мов смола, кров. Я відійшов, щоб вона не попала на мене.

Все закінчилось. Я глянув на вихід і зрозумів, що вже вечоріє.

Я втомлено видихнув через розуміння, що я й гадки не має де я, поки боковим зором я не побачив на іншій стороні шахти якісь рухи. Повернувши голову, я зрозумів, що це той самий кіт-крадій.

—Ей стій! — викрикнув я, але як тільки він мене почув то він підстрибнув з переляку та втік з мого поля зору за поворот— Зажди, верни мій медальйон!

  Дві сторони з'єднювали старі рейки і я вирішив ризикнути та пройтись по ним. Я старався не дивитись вниз і не думати, що станеться, якщо я зірвуся. І коли я пройшов вже більшу половину то почув под ногами тріскотіння. Я побіг, але мої ноги провалились тоді, коли я був майже на іншій стороні. На щастя, я зміг схопитись за край підлоги, можна сказати я висів між життям і смертю. В мене майже не було сил, але помирати я точно не хотів і в силу адреналіну я зумів підтягнуться, а потім вже потрохи й вилізти на підлогу. Не в силах навіть піднятись я просто ліг спиною на землю. Я полежав так хвилину й закривши обома руками лице, закричав.

—Чому стається тільки зі мною?! я що проклятий чи що?!! —, важко дихаючи, я все таки забрав руки з лиця, безсильно кинувши їх на землю. Кілька секунд я просто дивився на кам'яну стелю, як несподівано почув м'який голос:

—Кхм, вибач, що перериваю тебе, але можна з тобою поговорити? —, він звучав спокійним та добрим, але я не довіряв цьому.

  Я важко зітхнув і повільно, все далі лежачи, повернув голову на голос. На іншій стороні я побачив двох чоловіків.Один мав чорне волосся, а другий, який був нижчій, мав світле, він і заговорив:

—Давай знайдемо спосіб, щоб бути на одній стороні й тоді ми спокійно порозмовляємо, добре?

—Ні, дякую.—, рівним тоном відповів я.

—Але ми не хочемо заподіяти тобі шкоди. Не потрібно нас боятись.

—Ні, дякую. хіба це такі не зрозумілі слова!? —, на мій крик чоловік підняв руки і продовжив, поки його товариш мовчки оцінював ситуацію.

—Спокійно, не треба так нервуватись, я хочу лише захистити тебе-

  Я не дав йому договорити і істерично засміявся.

—Ну так, захистити! скоріше обікрасти чи вбити, чи можливо ви працюєте на короля і приведете мене до нього. —, я сів і дивися на них повним недовірою поглядом.

—Ми нізащо не працювали б на нього.—,ці слова підхопив його товариш:

—Повір, ми ненавидим цього Алана Айворі так само, як і ти.

—Не думаю, що існують такі люди.—,я дивився на них з ворожістю, —Якщо ви прийшли не від нього, тоді хто ви? Работорговці?

—Звісно ні! Чого б нам тебе красти?! —, крикнув перший. Здається мої звинувачення шокували його. Але я й не думав зупинятись.

—Наприклад через красиве личко? Я не знаю більше причин для чого ще хтось вирішив би піти в цей чортів ліс. Щоб допомогти мені? Не смішіть мене. —, з цими словами я встав.

—Зачекай, чесно, я тобі все роз'ясню. Тільки послухай і повір мені.

—Тримайте.—, я кинув їм яблуко й його зловив чоловік з темним волоссям, який майже весь час мовчав. Він в нерозумінні перевів погляд на мене. Інший чоловік глянув в руки товариша і розгублено запитав:

—Яблуко? Але для чого воно?

—Це хабар. Не йдіть за мною.—, я повернувся і направився дальше в печеру, — До побачення.

—А? Зачекай, будь ласка, Іл-

—До побачення!—, я пішов за поворот, лишивши двох чоловіків стояти з відкритими ротами.

—А в нього є характер, чимось на тебе схожий, не думаєш так, Клайде?—, з смішком сказав Флоренс.

Клайд просто стояв і потирав лоб. Він слабо посміхнувся й сказав:

—Якщо в нього такий характер, як в мене, то мені буде не солодко.

—Його точно можна зрозуміти, скільки натерпівся за весь цей час.

—І якщо зараз його не доженем, то він ще більше натерпиться. Нам потрібно спішити поки він не пораниться. Він й так  не в найкращому стані, ти бачив скільки в нього ран і синців?—,він нервово обійшов поглядом простір навколо себе  і повернувся до товариша,—Флоренсе, тут також не можна використовувати магію?

—Ні в якому разі, це місце може використати це проти тебе. Воно й так міняє сприйняття часу.

—Але можливо все буде добре. Я не можу дивитись як він просто так йде!—,він стривожено перевів свій погляд на безформенне тіло монстра,—І як тільки він зміг вбити цю тварюку?

—Зустріч сам на сам з цією тварюкою, та ще й в такому віці– не жарти. Талант є талант. —, Флоренс глянув на свого друга, який вже починав панікувати, і взяв його за плечі.

—Все. Хватить панікувати. Все буде добре, ми знайдемо іншу дорогу до нього і захистимо його. —, в відповідь Клайд взявся за його кисті рук.

—Добре!? Я жахливий вчитель! Я ж давно відчув, якийсь зв'язок з цим хлопчиком, але вирішив що це помилка!? Як я міг! Треба було довести діло до кінця, навіть якщо це була помилка все одно-

—Клайде. —, Клайд замовк й просто дивився в одну точку,—Я знаю, що ти втомився, але панікою нічим не зарадиш. І ти ні в чому не винен. Ти ж не міг знати, що так станеться.

—Але я навіть не зміг його вмовити поговорити... —, Флоренс легенько струсів його і дав відповідь:

—Це тому що, по-перше, він в великому стресі, а по-друге ти з самого початку йшов з думкою, який ти поганий і не заслуговуєш йому навіть в очі подивитись. —, після цих слів Флоренс відпустив його плечі.

—... Ти правий. —,після мовчання відповів Клайд.

—Звісно правий. А тепер зберись! —, рішуче сказав Флоренс.

—Я стараюсь. —, потираючи скроню відказав інший, —Я зібрався.

—Молодець. Мені цікаво, ти біля тих двох такий самий нервовий?

—Ні, тільки біля тебе. —коротко відповів Клайд

—Мм, зрозуміло. —, гмикнувши, відповів інший.

—Біля них я маю бути сильним, дай хоча б біля тебе розслабитись. —Клайд слабо усміхнувся й Флоренс похлопав його по плечі.

—Я нічого й не кажу, рушаємо дальше.

—Мгм.