Він сидів на старому дивані у неї вдома. Із вигину на сидінні Едем міг визначити, де частіше всього сидить Ніка. Він дивився на це місце, уявляючи як та проводить вечори, притискаючи до себе коліна і дивлячись фільм на ноутбуці.

Едем чув як шум розповзається по кімнаті і цей шум був повноцінною тишею. У цей хаос відсутності звуків повільно проскочила голочка наспівувань Ніки. Вона була на кухні і було б добре сидіти біля неї, коли їм двом є про що поруч помовчати. Це розмова навіть без слів, натомість стіни зараз блокують їх комунікацію.

Це засмучує обох. Така незначна сцена гостя і господині відображає стан їх стосунків: дружба, котра потребує близькості, але котра натомість відтягується у різні два світи, дві кімнати. Вони уникають.

Ніка намагається виправити ситуацію. Вона наспівує перше, що згадується, доки готує їм смаколики до чаю.

Вона робить перший крок. Їй це не подобається. Не тому, що вважає, що чоловік має зробити цей крок, а тому що чоловіків вона не розуміє, не знає, що вони хочуть, бо вони не говорять, вони менш щирі та відкриті, ніж жінки.

Ніка заходить у кімнату і він дивиться на неї так звичайно, що вона вагається і дивиться на штору. Такий дратуючий зеленуватий колір. Майже прозора штора.

Вони йдуть пити чай. Як у друзів, у них є теми для розмов, але зараз вони на межі між розривом дружби.

- Я тебе поцілую. - Рівно та рішуче каже Ніка. Це мало бути питання і десь воно так і було.

Едем посміхнувся і вони разом зробили наступний крок- поцілувалися.

Невже це було так важко? Переступити через дружбу, котра ніколи не була правильною? Вони мають спільних друзів різної статті і з жодними з них у двох не було таких дивних стосунків.

Цей поцілунок став вузлом, який розв'язав їм груди, а отже їх подих став сміливішим.

Вони віддалися тому, що жило у них з початку їх дружби. Воно стікало до їх вуст, коли вони розмовляли, спрямовувало їх погляд на деталі, котрі здаються безглуздими: вона грається кавовою паличкою зі взбитими вершками перед тим, як почати їх їсти, їй подобається звук; він стукає по носі, коли нервується.

Поцілунок розтягнувся на довго. Він стає то м'яким, то в'язким. Вони напливають одне на одного хвилями, доки Едем не спускається до її шиї.

Їх шкіра розпалюється і знаходить місця, де з'єднатися в ідеальний пазл. Одяг здавався брехнею, їм хотілось щирості. І вони роздягають одне одного.

Ними не оволоділа пристрасть. Ніка стягує з нього тканину за тканиною, вивчаючи його тіло і проходячи подушечками пальців по шкірі. Від цього у Едема з'являються сироти по тілу.

Він сковтнув, бажаючи скуштувати її шкіру, як куштує вона його очима і дотиками на рівні тепла.

Він теж дражнить її гарячим подихом, доки не поглинає.

Ніка стає активним вулканом, лава якого проходить по її тілу і виходить стогоном, коли Едем між її ногами шукає весну. Йому вдається грати на струні її задоволення, доки вона не зупиняє його стопою, поклавши її на його плече.

Її щоки червоні, а подих не сильно збитий. Ніка вимогливо дивиться на нього. Ще б трохи і вона не була б певна чи наважилась би на продовження.

Едем любить таку її. Він не може пояснити це.

Між ними розгортається полум'я. Воно не спекотне і не палить їх, вони - це полум'я.

Едем дивиться на неї, коли вона вигинається від його пальців. Вона ловить повітря і йому теж не вистачає його. Вони ділять один подих на двох, доки ця куля наповнюється і наповнюється повітрям. Це так небезпечно, що їм перехоплює все більше подих.

За вікном ще день і світло ріже очі, хоча Ніка закрила повіки. Едем слідкує як це проміння непристойно розмістилось поміж ними і зеленим відтінком від штор падає на них, як на весняних закоханих у траві.

Але світло торкається лише деяких вигинів їх тіл, наприклад її груди, котрі здіймаються все більше і котрі вона вигинає разом із спиною, коли їй особливо подобаються дії Едема.

Вона чекає, доки він розбирається із захистом і у її погляді він згорає до тла. Цей погляд повністю знищує Едема.

Вони стають одним цілим і рух за рухом біль у м'язак та насолода зв'язуються на їх шиях. Це так небезпечно, як і тріня у них, відчуття плоті, котра вбирає у себе і котра переповнює.

Чітко чутно машини на вулиці, наче вони у кімнаті, а вони посеред дороги. Світло тут все ж обмежене, вони ховаються у тіні і відчувають від цього їх таємницю.

У вухах було шарудіння тканини під ними, плескет і звуки з їх гортані.

Їх губи боліли не взмозі торкнутися чужих. Від темпу й жару, котрий наповнював їх як казан, доки вони не скипіли.

Тіло зсередини розквітло лоскотними пелюстками, котрі опали з голови до самого живота.

Вони лежали, насичені цим зізнанням. Тут потрібно було б щось сказати, але їх погляди говорили щось про своє і вони це не перебивали, змішуючи подихи між ними. Ніка обіймає Едема, ставлячи крапку у їх дружбі.