— Хотіла б більше дізнатися про тебе: скільки тобі років, чим займався до моменту, коли пішов до лав ЗСУ та де здобував освіту?
Також читала твій блог, в якому ти розповідав що вдруге обдумавши, вирішив вступити до духової академії. Плануєш стати священником?

— Мені 32 роки. З 2008 року грав з хлопцями-музикантами весілля (до карантину), з того ж року, закінчивши середню школу, вступив на навчання в Коломийський Дяківсько-Катехитичний коледж, який закінчив у 2011 році. У 2012-му вступив до Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника у м. Івано-Франківськ.
У 2015 році почав працювати вчителем класу баяна в Печеніжинській дитячій музичній школі. Того ж року, навесні, був призваний на строкову військову службу до лав ЗСУ. Прослуживши рік і вісім місяців, повернувся на роботу, і продовжив навчання в інституті, який закінчив у 2019 році.
У 2021 році я звільнився з роботи за власним бажанням. Працював на пилорамі аж до мобілізації 6 квітня 2022 року.
А ще забув згадати, що працював у церкві дяком в сусідньому селі. І з 2021 року навчаюся у Львівській Православній Богословській академії.
Спеціальність - богослов, якщо не помиляюсь...
Зараз взяв академічну відпустку.

— Якби не війна та вступ до лав ЗСУ в 2015 році, чим би ти займався зараз і ким був би, на твою думку?

— Продовжував би працювати дяком, вчитися в академії, і грати в двох музичних колективах... Ну, і допомагати розвивати художню самодіяльність села.
А-а... ну, і крім того, що я працював дяком, я ще й змушений був керувати
церковним хором..

— Тобто, це заняття було не дуже до вподоби?

— Я на це не погоджувався, але... так сталося, і я взяв ще й хор на свої плечі... Погано прочитав контракт, так би мовити...) Але потім мені це сподобалось. Були успіхи... знову ж таки, до карантину...

— А що найбільше подобалось під час роботи в церкві? Чи є зараз на думці позитивні згадки ?

— Я себе почував там, наче я вдома... Праця на славу Божу - теж молитва... Як казав Св. Августин: "Хто співає, той двічі молиться". Міг годинами сидіти в тиші, в роздумах, після закінчення богослужінь...
І звісно, є дуже багато позитивних згадок.. Подобалось, коли все вдавалось, коли досягали з колективом поставлених цілей...
Людей побільшало в церкві, відколи ми почали проводити репетиції з хором, оновлювати репертуар.

— Цікаво. В який період свого життя ти зрозумів що ось - церква, це місце, де я знайшов себе і це моя мета в житті?

—Після закінчення строкової служби в армії був такий період, навіть під час служби в армії... але більший поштовх я відчув після того, як виникли розбіжності в поглядах з першою дівчиною. Я став багато молитися, і
відчув, що це моє покликання...

— Зрозуміла, а як, візьмемо перший рік повномасштабної війни, змінив власні погляди на життя для тебе?

— Не змінив, а укріпив.
Якщо можна так висловитися...

— То які цінності залишаються з тобою наразі?

— Зараз я дещо розгублений, але вдячний Богові за те, що живий... Це мене ще більше утвердило на моєму шляху до Нього... хоч я й багато разів сходив з того шляху... Але я знаю, куди маю йти.
Я був поранений.. 19 жовтня цього року на Авдіївському напрямку.
Зараз, після лікування, перебуваю вдома у відпустці... Мені дали 30 днів на відновлення.

— Сподіваюсь, що твої рани загояться і все буде добре 🙏🏻
Хотіла б дізнатися у тебе, як у військового, як би ти особисто оцінив ефективність нашої української армії?
І також, говорячи про наших противників з російської сторони, наскільки з тієї сторони все погано?
Тобто мова йде про розвінчання міфів про те, що російська армія насправді не є «другою за силою армією у світі», ми все ще переоцінюємо російських військових?

— Наші хлопці - молодці! Але кількісна перевага на боці ворога... В них і техніки врази більше, навіть тих же дронів. Вони гинуть масово, але їх дуже багато... Це я про ворога. Вони можуть штурмувати навіть без зброї, а все заради того, щоб ми, відкривши вогонь у бік бездумної маси, що біжить на нас, вичислили себе... і по нас почали працювати їхня арта, танки, авіація... Вони навіть можуть бігти вперед групами, розміновуючи собою мінні поля, неважливо свої ті поля, чи наші...

— Говорячи про військову допомогу Заходу, що, на твою думку, потрібно Україні для успішного контрнаступу?

— Якби я був кадровим військовим - відповів би точно, а не розмито...
На мою думку, потрібно багато техніки і кваліфікованого персоналу. Навіть є потреба у звичайних стрільцях, але добре навчених. Тиждень-два навчань замало...

— За твоїми спостереженнями, чи правда те, що говорять в мережі, що на гарячі точки можуть забирати людей, які можуть мати значні проблеми зі здоров'ям і фізично не спроможні бути корисними там?

— На жаль, таких випадків багато..

— Як взагалі вступ до армії сприйняли твої рідні та друзі? Чи є в тебе серед твого оточення до повномасштабного вторгення, друзі які теж пішли на війну? І що мотивує вас боротись далі?

— Хтось позитивно, хтось негативно сприйняв моє рішення...
Є хлопці-музиканти знайомі, є майстер з ремонту музичних інструментів...
Щодо мотивації, то я маю там бути.. Не виключаю й такого, що прийдеться стати капеланом.. Хлопцям дуже потрібна підтримка, особливо Церкви.

— Як це — бути захисником своєї держави? Що ти відчуваєш, коли усвідомлюєш це?

— Відчуваю невимовне хвилювання, гордість, і величезну відповідальність. Але я рідко про це замислююсь... Я тільки знаю, що чиню правильно і так повинен чинити кожен... це обов'язок кожного, хто відчуває цей поклик, і хто потрапив сюди, чи то добровольцем, чи мобілізованим - захищати Україну від загарбницького чобота. Хто не може побороти свій страх, чи знає, що тут, в тилу, може принести більше користі державі, своєму народу - нехай трудяться в тилу... задля спільної майбутньої перемоги!

— Чи вже роздумував про те, як будеш святкувати перемогу України? І що, взагалі, для тебе як військового, означає День перемоги?

— Ні, не роздумував... Але найперше і головне - прогнати, вибити ворога з нашої землі (державні кордони станом на 1991 р.)

— Щодо влади, на твою думку, чи потребує наша країна змін в цьому плані? Корупція, яка набула великого розголосу в мережі відкрила людям очі на витрати бюджетних коштів урядом багато кого не задовольнила

— Потребує... Але боюся, якщо зміни почнуть відбуватися саме зараз - ми станемо надто вразливими, станемо легкою здобиччю кровожерливого, ненаситного ката, який споконвіків нас плюндрував і нищив.

— Авжеж, думаю це повинно зачекати, адже наразі всіх повинна турбувати одна мета - це допомога ЗСУ всілякими способами.
Тоді можемо переходити до питань на тему твоєї творчості. Коли вперше ти прийшов в письменницьку сферу? Коли вперше написав свій перший вірш/книгу і хто або що став твоїм мотиватором?

— Не пам'ятаю, в якому класі середньої школи я навчався, але тато поставив мені завдання написати коротенького віршика... Я тоді не впорався. Згодом, я написав свого першого вірша, але це вже було під час служби в армії (мені тоді було 25 років)
Мій батько - поет і дисидент. Він і був моїм наставником, і провідником у світі поезії...

— Я помітила, що у тебе досить велика кількість віршів (цілих 90), чи хотів би спробувати зробити окремо збірку своїх робіт? 

— Особливо не задумувався про це.
Взагалі, я пишу я відповідно до настрою та внутрішніх переживань.. Щось побачив, почув, щось мене зачепило, - вже цілий день переживаю це, і втілюю пережите на папері.
Це може бути любовна, пейзажна лірика, щось філософське, на релігійну тематику, або патріотичне...

— Чи пробував написати колись власну книгу?

— Можливо колись спробую... Спробую себе, як новеліста.

— Зрозуміла, а як давно ти на платформі і як приєднався сюди? Чи подобається тобі тутешня атмосфера на платформі?

— На платформі я з осені 2021 року. Знайшов випадково.. І так, мені тут подобається, хоча кажуть її активні користувачі (ті, що залишились), що раніше тут було значно затишніше...

— Чи з'явився в тебе на платформі за цей час улюблений автор або робота?

— Серед улюблених: Ромашка лікарська, Н.Ф., Лео Лея, Ів Киюк, Надін Тихонович, Юлія Богута... всіх не згадаю... Були й такі, що покинули платформу, не залишивши після себе нічого, хоча були досить талановитими.

— О, серед них знайшла і своїх фаворитів! А чи читав ти книги інших авторів на цій платформі?

— Ні, до прози я ще не дійшов... Треба часу, а зараз його не дуже і вистачає. Поки читаю тільки поезію.

— Добре, а в житті які твої улюблені автори та їхні роботи? Що іншим хотів би порадити до прочитання?

— Люблю Шевченка, сонети Франка...
Власне, обожнюю класику... Що би порадити..? Твори І. Я. Франка, а також авторів Розстріляного відродження.

— Якщо стосовно музики, теж віддаєш перевагу класиці? Чи є пісня зараз, яка стоїть на повторі постійно?

— Слухаю хорошу музику, незалежно від жанру (крім новітніх напрямків)..

Романс "Ой, ти дівчино, з горіха зерня" на слова І. Франка, пісня "Летять, ніби чайки" у виконанні Дмитра Гнатюка...

— Ще б хотіла запитати, щодо українізації в плані мови, чи вважаєш ти що вона має бути примусовою наразі? стосовно, наприклад, музики, зрозуміло, що це просто неможливо, бо це несе за собою фінансові наслідки в їхню позитивну сторону.

— Кожна людина - громадянин будь-якої країни, і, як правило, повинна володіти державною мовою тієї країни, в якій вона проживає. Музика..? Так, тільки україномовна.

— Як скоро, на твою думку, більшість  російськомовних українців (звучить жахливо) перейдуть на державну мову остаточно? Що повинно змінитися?

— Кожен українець повинен сам себе запитати, хто він, що для нього означає мова, звичаї, культура... до кого він себе відносить, ким себе ідентифікує. І чи готовий позбутися всього ворожого українському... Коли це станеться..? Питання риторичне. Можливо прийде з перемогою...

— Що ж, а які в тебе плани щодо творчості? Можливо, в тебе є мрія як і в інших авторів, випустити свої роботи?

— Так, є така мрія, але я з цим не поспішаю... Щодо мрій глобальних, то -  перемогти ворога, повернутися до навчання..

— Які поради б ти міг дати починаючим письменникам?

— Не розчаровуватись, коли щось не виходить. Вчитися, зокрема навчитися розуміти поезію, чи прозу.

— І останнє запитання: В яких куточках України ти хотів би дуже побувати? Або в яких ти місцях був і вони тебе неймовірно вразили? І чому?

— Хотів би краще пізнати місто Лева, хоча я там і навчаюсь, проте нагоди познайомитися з ним не було.. Також не відмовився б від екскурсії столицею, хоч я там і проходив строкову службу, але рідко вдавалося вийти за межі частини... Навесні довелося побувати в Ірпені. Замало слів, щоби виразити побачене... Хотів би побачити Крим...

— Сподіваюсь, що всім нам неодноразово ще вдасться побачити Крим!
Наше інтерв'ю закінчено, я хочу висловити тобі неймовірну подяку, по перше, за інтерв'ю та твій приділений цьому час! Я впевнена, що це було того варте. По-друге, хочу від всіх виразити подяку за твою роботу як військовому. Це те, що цінується безмежно в наш час. Ти робиш неймовірне для нас. Хочу побажати тобі здоров'я та міцних сил! Вірю, що всі разом зустрінемо наш день перемоги і відсвяткуємо його! Слава Україні!

— Героям Слава! Дякую Вам!