Норт ледве перебирався через високу, густу траву, навколо висів густий туман, що поглинав усе в радіусі метра, навколо не було ні звуку, шукач ішов майже навпомацки, розмахуючи руками, наче сліпий, але раптом туман розсіявся, навколо з'явилася дивовижна картина, яку Норт навіть уявити не міг, серце почало вилітати з грудей, подих перехопило, картина лякала шукача і одночасно нестерпно подобалася, такого він ніколи не бачив і не чув, він був дитиною, якій показали фокус і вона по справжньому здивовано відкривала рот, її мозок розумів що це обман, але ж як хотілося вірити.


Навколо було світло, ніякого натяку на туман, через який пробирався Норт, на землі шелестіла низенька і рівна трава, яку хилитав слабкий вітерець, по всій території стояли товсті стовбури сосен із розлогим корінням, вони не мали гілок, натомість на своїх плечах вони тримали стелю, яка також поросла травою. Навколо не було ніяких джерел світла, але усе навколо було освітлено і не мало тіней, навіть Норт, який до цих пір розглядав місцеву флору, здавалося нече світло жило тут, вона заповзало у кожну шпаринку на корі сосен і просвічувало землю під травою, як на землі, так і на імпровізованому небі, тут увесь світ грав дивовижними барвами зеленого і коричневого кольору.


Спочатку Норт вважав що дивиться на велетенське дзеркало, розташоване на стелі, але на відображенні він себе не знайшов, тому ці думки покинули його. Не вірячи у все що з ним відбувається, він прописав собі смачного ляпаса, аж трохи скривившись, шукач підняв з камінь і жбурнув у стелю, з неї посипались шматки землі і трохи трави. 


Хоч як не подобалось це місто шукачу, але тваринні інстинкти – страху перед невідомим, робили свою справу, цей краєвид навіював страх, усе здавалося таємничим і підступним, все більше і більше лякала відсутність будь чого живого навкруги. Норт навіть захотів стати поетом, чи художником, щоб оспівати всю красу і таємничість цього пейзажу, але бажання їсти, повернуло шукача на землю, він не мав і шматочка в роті, уже дня три, тому Норт попрямував шукати собі вечерю, а може сніданок. 


Ландшафт навколо не змінювався, скрізь стовбури, що тримали на собі стелю, шукач зловив двох чуроподібних тварин, на смак, як і на вигляд, вони були жахливі і тхнуло від них на кілометр , але Норт їх з радістю з'їв, думаючи про плани на майбутне, а потім встав і пішов далі, у глиб Багряного лісу. 


Згодом, стовбури сосен почали рідшати, разом з ними почало темніти, зелене світло почало змінюватись більш темними відтінками, шукач вийшов до річки, темна вода якої розбивалася об кругленьке каміння і в усі боки летіли бризки, течія була занадто сильна як для рівнинної річки, стеля над річкою заросла густішою травою, з неї падали краплі води, розбиваючись об швидку воду. На протилежному березі, якась дивна тварина вгризалась в плоть іншої, хижак мав сильні лапи з довгими кігтями, голова мала велетенський рот з гострими зубами і це все що вона мала, схоже тварина була сліпа, бо хоч якийсь натяк на очі був відсутній, також з голови істоти росли  закручені баранячі роги. Тварина яку їли, була ще жахливіша, як і все в цьому лісі, усе її тіло покривала шерсть і великі гострі шипи, голова мала великі вирячені очі, що перед смертю, жалісно благали допомоги, також вона мала широкий розріз роту і шию вкриту численною кількістю щупалець, що досі здригались в конвульсіях.


 Кинувши на цю картину втомлений погляд, шукач пішов за течією річки.