Якось докульгавши до мішаного лісу, на протилежному боці галявини, він побачив самотній дерев'яний будиночок, свічка біля дверей створювала той вогник на який ішов шукач. Будинок стояв тут давно, але він не був схожий на старі, напів розламані халупки з морійських селищ, він був гарний, та все-таки, щось у дизайні цього дому здалося Норту дивним. Шукач піднявся по сходинках до вхідних дверей і постукав. 


За дверима щось упало, роздався голосний звук удару об дерев'яну підлогу, потім все затихло. Норт ще раз постукав, на цей раз двері відчинилися, звідти визирав хлопець, років двадцяти.

— Заходь. – тихо сказав господар дому, оцінивши шукача гострим поглядом.

Хлопець пропустив незваного гостя і всівся на крісло. Увесь дім був заставлений канделябрами різних форм, будинок взагалі не мав вікон.
— Вампіризм? – запитав Норт.

— Так, – підтвердив хлопець, по обличчу якого майнула тінь болю.

—Співчуваю, – монотонним голосом промовив шукач і сів на стілець на іншому боці кімнати. – Так, хто ти ?

—Рен, Рен Олімов.

Норт почав розглядати інтер'єр, крісло стояло біля дверного отвору трохи загороджуючи двері, на підлозі виднілися сліди подертого ніжками крісла паркету, схоже ним  часто підпирали двері. По серед кімнати стояв великий трикутний стіл на одній товстій ніжці, на ньому стояв великий скляний бокал. Шукач встав і підійшов до трикутного стола, вийняв з сумки довгий ніж і розрізав повздовж руку, по ній потекла кров, яка при освітлені кімнати мала блискучий чорний колір, Норт нахилив руку до бокала і повністю заповнив його кров'ю, після простягнув його Рену, регенеруючи поріз на руці.

Вампір з посмішкою і лицем вдячності вхопив бокал і випив його до дна, в скляній посудині відбивалося світло свічок, що несамовито гойдалися від протягу. 


—Так ти типу маг ? — нарешті порушив тишу Рен.

— Ні, я тільки заживляю рани. – сказав норт дивлячись на тоненький вогник свічки

— Ти в Багряний ліс ідеш ? – знову запитав молодий вампір, після незручної паузи.

— Так, я шукаю свого друга.

—Тобі не довго залишилось, десь кілометр на північ і ти там. Тільки, там не найкраще місце для "пікніка", дехто сходить з розуму відкривши справжню суть речей і якщо ти хочеш потрапити в зал тіней то...

— Ти знаєш як важко звідтіля вибратись.– продовжив Рен.

—Так, знаю. – своїм монотонним голосом продовжив Норт. — Ну, досить розмовляти про мене, краще розкажи :  що ти робиш в цьому богами забутому місці?


— Хм, знаєш, раніше я жив в одному селищі, далеко на південь звідси, було це, мабуть, років двісті назад, ще до розпаду імперії. Це гарне, цвітуче село, я там народився, жив і працював, але якогось вечора помер мій дедечко, тоді, дивлячись на холодне, мертве тіло, я думав про перспективу своєї смерті, пам'ятаю, мені було страшно, дуже вже не хотілося помирати і саме з того моменту в  моїй голові з'явилася нав'язлива думка : "Як стати безсмертним?". І вихід я знайшов, вирішив стати вампіром, знайшов якогось зубатого дурня, заплатив йому кров'ю і попросив привести до головних. Там, пам'ятаю, в великій темній кімнаті з великим, довгим столом, за яким  сиділи голови, мені дали добро і до мене підійшов якийсь рядовий вампірчик з довгим, закругленим зубом в руці, що був більше схожий на короткий кенджал, після рядовий вставив ікло мені в шию і вибив більшу частину уже моїх власних зубів.


 Рен трохи помовчав і продовжив.

—Потім, вони запроторили мене за якісь грати і тримали там, не даючи крові, там у мене відросли усі вибиті зуби і почали проявлятися симптоми вампіризму. Через тиждень вони мене випустили і повели в рідне село. Там не було жодного чоловіка, самі лиш жінки і діти, тоді був день косовиці, до нестями хотілося крові. Очі застелила червона пелена і я вбив усіх, до одного,без особливих проблем, а потім втік, і біг пару днів а може тижнів, поки не знайшов це місце, на окраїні Багряного лісу, де безпечно, де мене не знайдуть. Рен почав весь труситись. – Тут багато тварин, чию кров можна пити, – опанувавши себе, бовкнув вампір


— Чому ж ти мене так просто впустив? – нарешті сказав Норт.
— Незнаю, ти чимось схожий на мене. – відповів Рен


Тим часом на дворі почало світати, крізь криво збиті дошки будинку проходило сонячне промінняі, що впало на темний трикутник на правій руці Норта, про який шукач встиг забути. Рен побачив трикутник і випалив : " Геть, забирайся звідси і щоб я тебе, і твоїх андеровшановувачів тут не бачив". На обличчі вампіра застих жах.

Норт встав і вийшов з дому, попрямувавши в бік Багряного лісу, під скрегіт ніжок крісла.