(Сандра Мей) Ця казка давня як весь світ. Вовк і червоний капелюшок. В кінці нас чекає сумний кінець. А якщо я вам скажу, що вовк не з'їв дівчинку? Що буде, якщо то був не просто вовк? Що трапиться коли він покохав? Давайте почнемо нашу розповідь. Тонка постать, чорні мов смола волосся, як на неї не дивитись? Карі очі, що до себе манять, усмішка, яка приваблює, як ж на неї не зважать? Добра, мила, гарна, як ж її не любить? Я кажу серцю вгамуватись та знов вона тут, я свій погляд не в силах відвести. Її запах пробуджує давні інстинкти. Її б я радо з'їв. Вона знову йде, залишаючи в моїй душі рани. Її б я навіки тут тримав, її я б нікому не відав. Як я хочу щоб вона була лиш моєю. Сходить місяць і пробуджуюсь я. Сила незнана в мені верує. Її запах, я не в силі себе стримати. Сьогодні все закінчиться. Сьогодні я забуду про муку неможливого кохання. Місяць освітлює мені шлях, а запах все сильнішає. Коло міста вию. Тисячі ароматів, та я хочу лиш її скуштувати. Ось її будинок. Вона солодко спить. Цей запах зводить мене з розуму. Я хочу її скуштувати та не хочу вбивати. Я насолоджуюсь її видом. Скоро буде світати. Я повертаюсь у ліс. Мій облік змінюється. Серце шалено б'ється, я ще досі відчуваю її аромат. Перед очима бачу як вона солодко спить. Я відчуваю смак крові на своїх зубах. Ця любов мучить мене. Їй би я про все повідав. З нею б я був та на жаль це не дано перевертеню... Час летить, а я все спостерігаю за нею коли вона тут буває... (Честер Фінч) Прокинувшись у ліжку, відчула що хтось в хатині побував.. На шиї рана від укусу, невже вже звір лісний, вночі на мене нападав.. Але чому я відчуваю запах чоловічий, невже хтось вночі ще приходив.. Залишу я йому гостинця, щоб він ще раз до мене, завітав. І настала ніч, сховалась я за каміном, чекала гостя свого, не закриваючи очей.. І ось побачила я біля ліжка, вовка на двох лапах.. Цей страх, вже охопив мене.. Я крикнула щосили на нього.. Та він не втік, та навіть не злякався.. Сумним голосом тільки відповів: -Пробачте мене міледі, я вас не гідний! Зі мною зустрічались ви ранком ще, тоді був я чоловіком, не відривав я погляду від ваших я очей... -Ти говорити можеш.. Хто ти такий? Чарівний звір? Чи проклятий відьмами? Ти вже роскажи мені.. -Я той міледі, що не спить ночами, думки про вас тримають мене, я б вже давно покінчив з вами.. Та мої почуття не дадуть зробити це... І ось над лісом темним, світанок вже настав, та вовк той двухметровий, чоловіком знатним став.. Побачила дівчина це, та сльози полились.. Впізнала вона кохання вже своє, та зрозуміла, чому вночі він не приходив до дому вже її.. І тут вона промовила: -Все байдуже мені! Моє кохання, сильніше за любе прокляття, я тебе кохаю, таким який ти є! І байдуже мені, що мене колись вб'єш... Чоловік почув слова її, та вже не відповів... Схопив ножа зі столу, та в серце собі застромив..