Відчуття 2
Двуликість це риса людська.
Усім вона нажаль притамана.
За доброю усмішкою, омана.
У словах суцільний обман.
Ха...
Це так смішто та в одночас прикро.
Нікому довірять нельзя, навіть собі.
А особливо людям добрим, чутливим та милим.
Вони зламані давно.
Безлике їхнє єство.
Себе ж проклинають за це.
Із ними можна усе.
Лиш не ступай за межу даного терпіння.
Вони не витримують, ламаються та на привеликий жаль знову довіряються.
Їх святими називають, а в думках проклинають, їхні бажання порочні.
Святих грішників не приймають.
До раю їх не пускають.
Та за стараність свою отримують на два бала вище за ледащо, ось і вся винагорода.
Їм важко сказати ні, їм легше мовчать.
Вони пробачать усе лиш покайся щиро.
Довіра нищить.
Любов їх убиває...
Своїми ж руками убиваєте і кажете:" Самі винуваті, це звами щось не так, адже ви одинокі "
І як на зло вони вірять.
Адже, вони вирішили мовчать, щоб інших не ображать.
Вони вирішили незважать.
Вони ж простили і знов полюбили.
І знову їм одним болить.
Вони давно мертвії люди.
Бояться людських поглядів та розмов, хоча насправді їм страшно, що знову помилку допустять.
Будь який жарт на свій рахунок приймають та ро уе не скажуть.
Таких людей можна непомітно вбить.
І виними будуть усі включно із ними.
Це правда святая.
Кажу як зламаний митець.
Та пройде бурі ураган, мине злива невгамоная, засяє сонце у душі.
Торкнуться промінці самого єства і настануть щасливії дні, котрі люблять усі.
І нещасний митець полюбить себе ж.
2023-12-22 20:43:17
9
1