Втрачене кохання
Я так люблю його, що боляче мовчати...
І сни ховають в забутті мій біль...
Я так люблю його, що хочеться кричати,
Й життя на рани знову сипле сіль...
Я загубила в ньому свою душу...
Тепер як спокій мені віднайти?
Хоч знаю, що забути його мушу,
Не знаю як цей шлях мені пройти...
В пам'яті моїй оживають слова любові
І попри біль з посмішкою на вустах згадую
нас дурних та божевільних від кохання.
Тоді юними були і серця наші зливались воєдино.
Пам'ятаю дзвінкий сміх, посмішку ясну і радості мить.
В очах вогонь, а на вустах слова. Тихі слова кохання, що лиш одне одному казали.
І ми гадали, що кінця краю не буде цьому щастю.
Та цій казці настав кінець смутний. Ми померли на кінці, хоча це був лише початок.
Бурі і не згоди здолали нас, а чи боролись ми ?
Погляд пустий, убивчі слова, гіркі сльози – це остання наша мить. Це розлуки болючий смак, після котрої не стало нас.
Чується скрип дверей і кроки важкі – це ти пішов у нове буття, полишивши мене на самоті...
Тобі серце віддала, а що натомість ? Розбите сердце, спустошена душа і спогаді тьмяні...
Якби ж мені знайти слова,
Що серця би його торкнулись!
Я б знов повірила в дива,
Я знов щасливо б посміхнулась!
Вірш написаний з прекрасною Сандрін Ірріель :
https://www.surgebook.com/sandrine_ukrainian
Озвучка на вірш:
https://youtu.be/jeXo5ZMrkTA
2023-08-02 10:17:44
10
0