"Увага, повітряна тривога! Негайно прямуйте до найближчого укриття!" Так і проходить життя За цими сірими мурами, Крізь щілини ловимо світло, У щілини куримо, Вітер заколисує діток, Було б легше, якби влітку, А так, то скидаємо з рук сніг, Лід само по собі тане рідко, Лід розтоплюємо ми самі... Всі по горло вже ситі цими розведеними мостами, Голодні до свого, особливо, коли стоїмо на ньому ногами, Вже виплакано моря, але болота тут не стане, Болото ніколи не стане океаном... Сонця за горами не видно, Землю накрили тінь і туман, Та небо досі залишається блакитним, Я просто не вірю своїм очам: Дніпро вже кров'ю вмився, Навіть ґрунт став бурим... Ніколи не забуду ті лиця, Які казали, що "Не будем Покидати свої позиції! На коліна лише перед Богом!" Кожен з них хотів зупиниться, Але руки робили все самі, самі йшли ноги... І буде бій, жорстокий бій, В якому вистоїть, на жаль, не кожен легінь, Але вкінці на свої землі Ми все ж вдихнемо вільного повітря на повні легені. І крикнемо, що все буде Україна, За це воїни все віддадуть, Адже так бути не повинно, Що діти гинуть від дорослих куль... Кожен йшов і марив ними, Щоб їх не зачепило це ніяк, Але доводиться бачити сльози мужчини, Який з тими дітьми воює пліч-о-пліч в одних рядах. Цього боялися більше за все, Чому так з нами обійшлася доля, Що серед інших все ж виділяється лице, Яке тільки ось закінчило школу?! Пояснення цьому нема, Лише факти, які приймати ніхто не захоче, Свобода й мир... Що ще треба нам? Мабуть, зазирнути в ті очі, Одержимі й кроваві, Яким все мало й мало, Як би вони не старалися, та слава Україні! Героям слава! Затамуй дихання й тисни, Не думай поступатися нікому, Не бійся, ти не станеш одним із них, Адже ти вдома... Гільзи замість трави, Окопи й барикади стали ріднішими власної хати, Хтось до цього вже звик, Та ми не будемо звикати. Крок за кроком, та вперед, Назад йти немає куди, Іноді здається, що сенсу в цьому немає геть, Але руки опустити не дає прапор, що он там вже майорить. За нами Карпати й Говерла, Перемога теж буде за нами, І поки є віра в "Ще не вмерла..." То все залишиться так само, Як і було в мирні часи, Коли свої кордони й межі знав кожен, А ті, хто ці кордони застати встиг, То поступитися ними вже ніяк не зможе... Я знаю фінал історії, реальний, місцевий, Реальність теж має свої межі, (все має свої межі...) Тому перед очима картина, як дідусеві Хлопчик дякує за незалежність...