Мабуть, усі памятають, як важко прокидатися вранці у школу. Навіть якщо ти ліг спати о десятій, зранку ти будеш почуватися як квашений огірок. Звичайно, є й винітки. Та я явно не була одною з них. Тому й змогла прокинутись після третього будильника, витративши на це енергію, що була призначена на півдня. Усе як завжди.
- Сонечко, ти вже прокинулась?- звичайно ж, це мама. Татові на роботу йти на годину пізніше, тому він додивлявся свої солодкі сни, поки ми з мамою намагались не спати на ходу.
- Так, мамо. Скоро вийду.
- Добре, Сонечко. Я тобі поки що чай зроблю. Чекаю,- мама була виспаною. Її рідко коли можна було застати зранку бадьорою.
- Будеш канапку?- спитала вона, коли я ввійшла на кухню. Зазвичай ні я, ні вона не встигали поснідати. Мабуть, того дня їй довелось прокинутись значно раніше за мене. Це підтвердили кола під її очима, які вона так намагалась приховати тональним кремом.
- Буду, якщо твоя ласка.
- Масло чи ковбаса?
- І те, і те, будь ласка. І, якщо можна, ковбасою донизу.
- Хах, звичайно. Так же ж смачніше!- і ми обоє розсміялися. Поснідавши й зібравши речі, ми пішли. Хто на роботу, а хто в ЗОШ.