Що ж, ось я і на місці. Переді мною розляглась вулиця заповнена людьми, десь були лужиці крові, лежали чиїсь тіла, було багато шуму, криків, маячили душі тільки но померлих, бігали люди в уніформі і просто ті, хто виглянув тільки з дому і його підхопив натовп.
  Не дуже я люблю це місце... Роботи багато та і шуму... З потертої кишені я
дістала кишеньковий годинник. А що? Смерть теж слідкує за часом. На білому циферблаті, маленька стрілка показувала 2 годину дня, поки велика була на відмідці 12. Що ж, я прийшла раніше на 7 хвилин. Обожнюю цей годинник. Він рясніє різними візерунками, та більше подобається задня частина, там череп пронизаний вітками дерев. Виглядає гарно. І напис знизу: "Життя і Смерть завжди переплітаються, одне змінює інше" Гарний і філософський напис.
  Мене відволікли чиїсь крики. Я підняла свою голову і встромила свій погляд туди, звідки йшов шум. Тут було багато товкнечі, люди в різному одязі перемішались в одну купу. Я підійшла до цього натовпу і пройшла крізь них. Перед моїм поглядом розстелилась справжня бійка, тут було багато молодих хлопців та дівчат, які виступали за свої права і волю. Їх пробували зупинити люди у військовій одежі, вони хотіли зупинити цей галас, та в них все одно нічого не виходило. З боку почулися постріли. Я повернула свою голову у напрямку цього звуку, переді мною була така картина: на землі, в купі, лежали тіла усіх тих, хто був причасний до цього галасу і ті, хто просто міг проходити повз. Мою увагу привернув хлопець, який лежав на верхівці цієї гори. Біля нього плакала молода дівчина, яка була вся в ранах та крові. Вона дуже гірко плакала і притуляла хлопця до себе. Він був увесь скалічений і було важко розгледіти його обличчя.
  Біля дівчини на колінах стояв дух цього хлопця. Він спробував погладити її по волоссю, та його рука пройшла крізь неї. Хлопець рвучко обернувся на мене, мабуть він відчув, що я за ним спостерігаю. Він без остраху підійшов до мене та низько вклонився. Я хотіла зробити те саме на такий ввічливий жест, та мою увагу привернув чийсь крик болю. Напевно, не тільки мене він збентежив.
  На землі лежала дівчина років двадцяти і вся вона була у вогні. Ці покидьки її підпалили, їм просто так кортіло зробити. Вона кричала від несамовитого болю. Її шкіра облазила, показувала бордове м'ясо, кров хотіла текти, та вона швидко випаровувалась, що навкруги утворювалась невеличка напівпрозора червона димка. Волосся на голові не залишилось, усюди були дуже глибокі рани. Хтось знімав свої плащі, щоб зупинити вогонь, та було вже надто пізно.
  На наших очах з'явилась її душа. Прозорий силует дивився на своє ж тіло, яке горіло у вогні. Її волосся зливалось з кольором пламені. Воно було таке ж гаряче, а її янтарні очі, що запеклись ще декілька хвилин тому, просвічували її тіло привида.
  Коли від її ж тіла залишився лише попіл, вона плавно обернулась та підійшла до мене. І як мала Юлія сильно притиснулась до мене. Мої кістки почали гладити її пухке волосся, час від часу, заплутуючись у ньому. Мені було шкода... це була страшна смерть. Ми троє стояли і ніби чекали криків інших, щоб разом піти їх рятувати, щоб показати їм, що вони не одні.
  Ми троє пішли у пошуках нових душ. Наші погляди шукали інших людей. Сіро-бурий світ проводив нас. За нами збирались душі інших, тих, хто не так давно помер.