Girl
The wooden door opens as the cold wind blows He throws his cigarette bud looking low Shuts the door with a thud  Screaming, women get me that mug  She comes quietly obeying his every command  Fallen, like a lost life without an helping hand She came close with tears in her eyes Thinking, atleast today he will smile  She thought to herself today she had to fight  Its either him or her baby child  She bore him for years without regrets and without grin  While all he wanted was his cigg and gin  As he opened that bottle and filled his mug  There she came crawling like a little bug  Looked into his eyes asking 'wheres my surprise' He looked at her with anger and regret 'if long back i would have left, you wouldnt be the price'  The baby child smiled, lost for words as he stood  Took that knife kept near the fire wood  He said ' today i have to end this once and for all' Just as he took a step there she was standing tall  Protecting her cub from the danger about to befall  He stopped, stunned and shocked  His vision blocked  He said 'its either this wretched little creature or our possible future' She said 'this little creature is my all in all '  How could you deny what we created when we thought we had it all  Your love for us was as the scattered seashells  Uncountable beautifully imperfect yet unmatchable  He looked at them with anger and despair  For after so long he lost a war which was clearly fair  He left without a word looking lost and absurd  She touched her mother asking 'are we alright'  With a smile on her face she pulled her close as a tear rolled from her eye  'as long as we are together' as she hugged her tight 
2018-07-13 08:46:07
6
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11167
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3609