Ранкове світло повільно розчиняло туман над землями Йордвена. Небо ще зберігало нічну синяву, але вже дихало теплом нового дня. Срібні зорі тьмяніли, поступаючись місцем рожевим і золотим відблискам світанку. Повітря пахло хвоєю, вологою землею і димом від перших печей, що запалювали в оселях.

Тенебріс стояв біля вікна, мовчазний, споглядаючи, як світ прокидається. Внизу, на вулицях, люди квапилися до своїх справ — дрібні постаті серед каменю й мряки. Їхня буденність контрастувала з його тишею, його неспокоєм. Відчуття неминучого, мов подих бурі, стояло в грудях.

Він зібрав речі: зброю, обладунки, стару торбу, де кожна річ мала вагу не лише заліза, а й спогадів. Пальці торкалися ременів — наче прощання з тим, що залишиться позаду. Кожна дрібниця нагадувала про шлях, на який вже не буде вороття.

Перед дзеркалом він зупинився на мить. В очах — тінь утоми, але в ній же й вогонь. Той, що не згасає навіть тоді, коли світ гасне навколо.

«Ми не воїни, — подумав він, — ми лише тіні тих, хто воював до нас…»

Коли Тенебріс ступив на вулицю, його зустрів подих північного вітру. У повітрі стояв запах смоли, металу й хліба. Біля міської брами його вже чекав Ганелон — високий, широкоплечий, із тією владною поставою, що з роками стає частиною шкіри.

— Ти забереш мого небожа, — сказав він без привітання.

— На півночі не місце хлопчакам, — відповів Тенебріс, не дивлячись йому у вічі.

— У нього гаряча кров. Він має шанс стати кимось більшим, ніж просто сином чужої тіні.

Суперечка була короткою. Ганелон умів говорити тоном, який не залишав вибору. І все ж Тенебріс знав — за тим стоїть не гордість, а страх. Страх за майбутнє, за тих, хто залишився в живих.

Коли юнак, високий і худорлявий, з’явився поруч, Тенебріс відразу відчув у ньому щось тривожне. Очі — занадто ясні для воїна. Плечі — занадто рівні для тих, хто бачив смерть.

Молодий чоловік гордо сидів у сідлі — його постава була впевненою, а обличчя сповнене рішучості. Грива коня розвіювалась ранковим вітром, а очі блищали від нетерплячки. Не тримаючи повіддя, він виглядав так, ніби вже готовий до дії.

— Дивись, йому бракує досвіду, — зауважив Тенебріс, кидаючи на юнака оцінюючий погляд.

— То підучи його трохи, — відказав Ганелон з легкою усмішкою.

Не вагаючись ані миті, Сікарій різко підійшов до коня й, швидко вихопивши кинджал, уколов його в бік. Кінь зірвався на диби, перелякано іржучи, а вершник, не очікуючи такого, похитнувся й, зрештою, гепнувся в пилюку. Навколо пролунали смішки — молоді люди не могли стримати реготу з цієї кумедної сцени.

— Ха-ха! Та ти що, уявив себе ельфом вухатим? — підколов його Ганелон, сміючись. — Тільки вони можуть керувати конем без вуздечки. Та й берсерки теж. Але і ті, і другі мають надприродний зв’язок із тваринами!

Юнак підвівся з землі, а пил з його одягу ще не встиг осісти. В його очах палала образа й легкий вогник злості.

— Це Тенебріс Сікарій, мій друг, — промовив Ганелон, — на службу до якого ти підеш. Робитимеш усе, що він скаже. Скаже ходити на руках — ходиш. Скаже їсти лайно — жреш. Зрозуміло?

Племінник, який щойно втратив частину своєї гідності, лише ніяково кивнув.

— Гаразд, я спробую, — тихо промовив він, усе ще червоніючи, але в очах його світилася рішучість. Тенебріс, попри всі сумніви, відчув, що цей юнак може стати цінним союзником у прийдешніх випробуваннях.

— Коні вже осідлані, — мовив Ганелон, упевнено махнувши рукою в бік стайні. — Приготували припаси до походу. Є трохи солонини, зерна й спецій. У бурдюках — вода, вино та пиво. Дещо з ліків. Загалом, усе необхідне для переходів. А решту — дістанете самі.

Він із жалем додав:

— Світ міняється, Тенебрисе. І не завжди в бік добра.

Тенебріс кивнув, але в його очах світилася серйозність.

— Я знаю, тебе не просто переконати, — мовив він далі. — Але пам’ятай, у нас є сила. І рішучість.

— Я хочу тебе попередити, — заговорив берсерк, його голос став глибоким і серйозним. — Незабаром на нас усіх чекають великі зміни. Будь обережним.

Герцог, відчувши вагу цих слів, уп’явся поглядом у його очі.

— Я постараюсь, — кивнув він, і його обличчя набуло рішучого виразу. — Ми всі маємо бути насторожі й діяти разом. Ти не сам у цій битві.

Тенебріс усміхнувся, відчуваючи, як між ними зміцнюється зв’язок і взаємне розуміння.