А тепер час дізнатися куди мене закинуло. Промовляю декілька слів з закляття і кричу:      

– Аліда до мене! Переді мною з'явилася маленька крилата, рогата дівчина.         

– Вам теж доброго дня господарю. Скільки ми не бачилися? Рік? Тані більше два роки! А ви навіть не привіталися, – образилася вона. Мені стало трохи соромно. Я мабуть трохи почервонів.       

– Ну вибач Аліда. Я теж радий тебе бачити. А зараз зміни гнів на милість і допоможи мені.            

– Ми не в Зиндоні? А деж ми? Що мало статися що наш принц залишив свою імперію? Може він закохався? – почала допитуватися вона.        

– Ось це тобі і належить вияснити. Де ми, яки ми, що ми і т.п.. А спочатку подивись стан мого тіла. Чи все в нормі, і чи нічого не зламано. Бо боюся від такого польоту щось мало статися.       

 – Ви знаєте господарю, а вам личить, – зробила мені комплімент.     

 – А ось лестощів не треба! Ти краще роби що тобі кажуть.             

 – Господарю в вас зовсім нема романтики. Ви як камінь.                            

 – А романтика мені не потрібна. До того ж де ти бачила Владик Тьми – романтиків? Це якась маячня. 

  Деякий час вона мовчки сканувала моє тіло. Тим часом я оглядався навкруги. Ні це не ліс я впевнений в цьому.    

– Ну то що там Аліда? Все в нормі?       

– Якщо чесно то не дуже. – відповіла вона.     

 – Як це не дуже? Що сталося? Перелом чи що? Та це дрібниці. За лікую. 

 – Ну я навіть не знаю як це сказати. Це не перелом.           

– Ти кажи як є. Що сталося?

   Вона деякий час мовчала. Мабуть щось вираховувала, або перевіряла.  

– У фізичному стані в вас все ідеально. А ось про Дар я не можу такого сказати. Тут все дуже погано. Подивіться самі. Вона клацнула пальцями і з'явилася табличка, так би мовити, з моїм профілем. Я подивився на цифри. Щелепа відвалилася і гучно впала. Біля стоки магічний рівень стояла цифра сто. Не може такого бути.      

– Ти глузуєш з мене? Скажи що це ілюзія. Такого не може бути. В мене ж був рівень дев'ятсот шістдесят сім. Де він. – кричав я.– Амеріссис вот с**а. Гаді*а. Не вбила так позбавила магії. В неї таж сама слабкість до молодшого брата. А я теж дурень зразу не зрозумів що вона мала на увазі. Що то за заклинання було?                               

– Як я зрозуміла це закляття Фенікса. Позбавлення магічного дару. Крім цього воно перекидає володаря дару куди подалі від суперника який використав дане заклинання. Це дуже складна техніка вона довго готувалась і ретельно все спланувала.            

– Ось тепер я зрозумів її слова " Не скоро побачимося. " Ну й коза. Я навіть телепортуватися не зможу до неї. Дура.           

– Вибачте вам чимось допомогти? – пролунало позаду мене. Я обернувся. Господар цієї фрази був чоловік років тридцяти. В руці він тримав поводок для собаки. Собака породи Хаскі сидів біля хазяїна.    

 – Що ви сказали? – поставив дурне та не доречне запитання я.  

– Кажу вам чимось допомогти? Може поліцію викликати? 

– Та ні не треба дякую. – відповів.         

– Може все ж таки треба? Або хоча б таксі? Я заперечливо похитав головою. – Ну тоді добре гарного дня вам. У цей час собака яка сиділа тихо почала скулити та намагалася кинутися на мене.            

– Фу Тері! Погана собака! Так не можна! – ледве стримуючи її кричав господар. – Пробачте не розумію що на неї найшло. Він відтягнув собаку і пішов далі.             

– Що сталося з собакою? Чого вона стала агресивною? – запитав я в Аліди коли ця парочка відійшла подалі і не могла мене почути.               

– Собака відчув що ви не людина. А ще мабуть через мене.         

– Як це?               

– Ну вона відчула в вас темну силу і ще те що ви знаходитесь не один. Відчула мою присутність та почала панікувати. А іноді паніка це агресія.

 – Хіба чоловік не відчув тебе і не побачив? – запитав.   

– Ні звичайні люди не відчувають магію. Тай таких нижчих демонів як я не бачать. Собака то інша справа. В неї органи гостріші ніж у людини.  

– Зрозуміло. А що він відмінне взагалі хотів? Та іще. ЩО ТАКЕ ТАКСІ?  

– Ну ви повинні розуміти що зараз ви не в Зиндоні, а в іншому світі, а тут свої  звичаї. Як казав Г. Сковорода: " Всякому місту — звичай і права...". Тож вам необхідно звикати. А що до того чоловіка він хотів тобі допомогти. Ти стоїш тут майже голий, кричиш, розмовляєш, начебто з собою, ось він і вирішив підійти спитати.                                     

– Так доречі. Це треба буде виправити. А тепер кажи де ми знаходимося?                      

– Я про сканувала цей світ поверхнево та глобально. Вам яка інформація потрібна?                                                                                                                   

– Уся! Повна інформація! Як? Де? Коли? Не хочу потім виглядати дурнем. Тож кажи все що ти там накопала та швидше.

– Добре. Отже Ми знаходимося в світі під назвою Земля. Точніше в країні Україна, в місті Дніпро, в лісопарку Дружби народів. Зараз країною керує президент Петро Порошенко, 2017 рок... .      

 – Стій цього досить. – перебив її я. – Більше мені нічого не треба. Мені байдуже хто керує країною. Отже на Землі. Знайомий світ. В Зиндоні багато грішників з цього світу. Але цей лісопарк не схожий на те що тут полягала дружба народів. Ельфи і гноми б прикрасили б і додали скульптур сюди, аби пустити одне одному в очі пил.         

– Та не таких народів. Народів людей.         

– Як це? Тут що люди різні? Я вважав що вони всюди однакові.           

– Відразу видно, що ви ніколи не вилазите з підземного царства мертвих. Люди завжди об'єднуються в клани, народи, нації. А цей парк на честь дружби народів людей.       

– Добре, байдуже. Ти скажи мені чи є в мене шанси повернути свою силу.                     

– В мене є дві новини одна погана, а інша гарна. З якої почати?   

– Байдуже з якої. Ти кажи по суті. Відповідай на питання.

 – Добре. Почну з гарної. Ми знаходимося на Землі, а тут є усі складові щоб зробити артефакт Камінь Міндора. Друга погана. Ми знаходимося на Землі. Офіційно магії тут немає. Людей з Даром дуже мало. До того ж якщо будуть великі прояви магії то можуть піймати вчені на усякі іспити.                                                                                

– Добре. Ти будеш моєю правою рукою. Тож під скажи з чого треба почати? І куди йти?        

– Треба буде розшукати складові артефакту. Але спочатку тобі треба набратися Темної сили. Можна буде піти на на цвинтар і там підвищити рівень сили за рахунок душ померлих.     

  – Так з чого почнемо? І ще треба знайти десь поїсти.   

 – Добре по перше знайдемо вихід і ще тобі одежу, а вже потім де поїсти.              

 – То роби щось. Ато вже базікаємо годину не меньше. Діл і без цього дуже багато. А ти Амеріссис чекай я ще повернусь.

    За підказкою, однієї дуже розумної демониці, Аліди ми пішли шукати когось хто знає відхід з цого парку. Знайшли якусь дівчину блондинку. При мойому проявлені вона почала стріляти мені очима.     

 – Доброго дня. Підкажіть будь ласка як вийти з цого парку? – запитав я. І ось тут отримав безліч непотрібної для мене інформації. Чесне слово вона виправдовувала стереотип що блондинки дури. Її звуть Аня, їй  вісімнадцять років, її батько... . Щось я теж перетворююсь на блондина.  – Пішли від неї ніякої користі. Я сама виведуть тебе з відси. – сказала Аліда. Я попрощався з Анею пішов геть. Вона гарна дівчина але розмовляє занадто багато. 

  ***

В той час на місці з'явлення Мілоріса.

  На поляні з'явилися люди в різнокольоровому одязі, але зразу відчувалося що вони разом. Двоє з них нахилилися над погорілою, інші ходили поруч. Високий чоловік встав, витягнув телефона і почав дзвонити. Відповіли одразу. Видно чекали на його дзвінок.            

 – Босе ми на місці. Вся як ви казали. Але його вже тут немає. – сказав високий.           

 – Мені байдуже. Шукайте його скрізь. Думайте як він, робіть як він і дивіться за магічним полем. Будь яка сильна магічна дія Темного характеру посилати патруль. Ти зрозумів мене Петро?           

 – Так босе.                    

 – До роботи. І знайдіть мені його.

    Він дав знак і вони зібралися. Сіли по автівках. У сіх на думці одне-єдине: "Зловити цього поганця – покидька".